13 січня 2015 року Верховною Радою України прийнято за основу одразу два законопроекти, направлені на реформування судоустрою України. На базі вказаних законопроектів вирішено підготувати за участю громадськості та профільних фахівців, експертів у галузі єдиний проект закону до другого читання.
Мова у цій статті піде про зареєстрований групою народних депутатів проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та інших законодавчих актів щодо удосконалення засад організації та функціонування судової влади відповідно до європейських стандартів» (далі по тексту - Законопроект № 1497), оскільки саме його положеннями пропонується ліквідувати в Україні систему господарського судочинства, передавши її функції загальним судам (тобто тим, що вирішують нині цивільні, кримінальні справи та справи про адміністративні правопорушення).
У пояснювальній записці до Законопроекту № 1497 ліквідація господарських судів мотивована складністю судової системи, що, на думку розробників проекту, констатовано у Спільному висновку Венеційської комісії і Генерального директорату Ради Європи з прав людини і правових питань (CDL-AD (2010) 026). Також, відзначено економію коштів Державного бюджету України внаслідок ліквідації 9 апеляційних господарських судів та зменшення видатків держави на оплату поштових послуг.
Однією з основних проблем в триваючій з цього приводу дискусії постало те, що позиція в Законопроекті № 1497 про необхідність ліквідації господарських судів належно не обґрунтована на рівні пояснювальної записки та не підкріплена економічними розрахунками.
28 січня 2015 року сайтом «ЮРЛИГА» компанії «ЛІГА:ЗАКОН» було організовано та проведено круглий стіл на тему: «Изменение системы судов общей юрисдикции: судебная реформа или перераспределение власти?».
|
Володимир Мольченко |
Основною темою круглого столу, як і очікувалось, була запропонована «новела» Законопроекту № 1497 про потребу ліквідації господарських судів України та те, чи спрямований такий можливий захід на боротьбу з корупцією або призведе до непоправних в найближчий перспективі наслідків, котрі абсолютно не вплинуть на ефективність судочинства в Україні та на довіру суспільства до судової влади.
Перед освітленням основних тез та закликів, що пролунали 28 січня 2015 року на проведеному круглому столі, пропоную повернутись до тексту пояснювальної записки до Законопроекту № 1497, згідно якої, останній напрацьовано з метою імплементації в законодавство України понад 40 вимог і рекомендації органів Ради Європи, а чільне місце визнано за Спільним висновком Венеційської комісії і Генерального директорату Ради Європи з прав людини і правових питань щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» CDL-AD(2010)026.
Так от, як вбачається зі змісту пояснювальної записки до Законопроекту № 1497, вимоги і рекомендації органів Ради Європи (в тому числі, Спільний висновок Венеційської комісії і Генерального директорату Ради Європи з прав людини і правових питань (CDL-AD (2010) 026) не містять жодних зауважень, що закликали б до ліквідації будь-яких спеціалізованих судів в Україні.
Навпаки, порівнюючи, наприклад, з роботою такої складної і важливої міжнародної судової інституції як Європейський Суд з прав людини, приходиш до висновку, що одним з найважливіших аспектів його діяльності є саме ефективність роботи, через призму якої Страсбурзький Суд дає характеристику і оцінку рівню довіри до нього.
Реорганізація роботи Страсбурзького Суду в новітній період проводиться шляхом прийняття 14, 15 та 16 Протоколів до Європейської конвенції з прав людини (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод).
З інформації, поданої сайтом Уповноваженого ВРУ з прав людини, вбачається, що з огляду на зміст Брайтонської декларації (на підставі, в тому числі, якої прийняті протоколи 15, 16 до Європейської конвенції з прав людини щодо оптимізації і реформування роботи Страсбурзького Суду з метою його розвантаження), прийнято Подання Комітету експертів РЄ з питань реформ Європейського суду з прав людини щодо майбутнього довготермінового плану діяльності системи Європейської конвенції з прав людини та Європейського суду з прав людини, в якому наголошується надання максимальної уваги національними законодавцями при розробці практик та процедур, написанні законів та їх застосуванні, що має на меті саме ефективність роботи судів (та інших державних органів) у правозастосовчій практиці на національному рівні.
Звернувшись знову до тексту пояснювальної записки до Законопроекту № 1497, ми бачимо, що однією з вимог і рекомендацій органів Ради Європи є закріплення у національному законодавстві права Ради суддів надавати консультативні висновки до всіх проектів законів з питань судоустрою, перед процедурою розгляду таких законопроектів у парламенті.
Проте, при підготовці Законопроекту № 1497 не врахована загальнопоширена аргументована позиція органів судової влади щодо недоцільності ліквідації системи господарських судів в Україні. Цим самим ставиться під глибокий сумнів послідовність запропонованих законодавчих наробок.
Певній критиці піддається твердження про економію бюджетних коштів внаслідок ліквідації господарських судів, оскільки такою реформою запропоновано створити замість 9 апеляційних судів відповідні інстанційні установи (палати, або що) на базі всіх обласних апеляційних судів України. Таке «розширення» апеляційної інстанції у господарських справах потребуватиме залучення більшої кількості кваліфікованих (саме за спеціалізацією) кадрів, збільшення апарату обласних апеляційних судів, потреби на забезпечення житлом суддів, що утворюватимуть відповідний склад суду вже у всіх областях України, а не за регіональним принципом, як зараз. Така ситуація також може призвести до недостатності матеріальних ресурсів апеляційних обласних судів у багатьох областях України, погіршення доступу до правосуддя через незабезпеченість приміщеннями, технікою, іншими матеріальними засобами.
Оскільки господарський та цивільний процеси мають істотну відмінність, їх уніфікація в єдиному кодифікованому законодавчому акті, висловлена, на перспективу, в тій же пояснювальній записці авторів Законопроекту № 1497, сприймається виключно як ускладнення судових процедур.
Таким чином, Законопроект № 1497 в частині закладеної в ньому ідеї ліквідації господарських судів є необґрунтованим, належно не підтвердженим в аспекті доцільної економії бюджетних коштів - навпаки, містить ознаки потреби у додатковому бюджетному навантаженні. Незважаючи на високу ефективність роботи господарських судів (у порівняні з іншими мережами судових юрисдикцій), Законопроект № 1497, без врахування позиції органів Ради Європи (на реалізацію яких він декларативно спрямований), з нехтуванням позиції органів судової влади України (зокрема, й Ради суддів України) щодо недоцільності ліквідації господарських судів, у чинній його редакції може призвести до істотного зниження ефективності судового захисту у господарських справах.
Сама необхідність створення нових судів викличе певний часовий колапс судового розгляду господарських спорів, що призведе до невиправданого накопичення справ в судах першої інстанції та істотного порушення процесуальних строків, можливого затягування триваючого розгляду на роки.
В цьому аспекті раціонально звернути увагу на ефективність господарських судів саме в контексті забезпечення дотримання розумних процесуальних строків розгляду справ. Адже, як показує практика, справу господарської юрисдикції може бути остаточно вирішено на протязі 3-6 місяців (тобто, включаючи розгляд справи всіма трьома інстанціями), що, фактично, є найшвидшим результатом судового захисту у порівнянні з більшістю справ адміністративної юрисдикції та загальних судів.
Що як не це є дійсним показником ефективності роботи господарських судів?
Інша специфіка процесуальної діяльності господарських судів у порівнянні з загальними та адміністративними судами полягає у майже стовідсотковому забезпеченні касаційного перегляду господарських справ Вищим господарським судом України.
І це абсолютний плюс, оскільки, хто б не переконував, відмова одноособово суддею касаційного суду у відкритті касаційного провадження не містить ознак касаційного розгляду справи, закріплених в Цивільному процесуальному кодексі України та Кодексі адміністративного судочинства України, а це ставить під сумнів дотримання такого конституційного принципу судочинства, як забезпечення права касаційного оскарження рішення суду (ст. 129 Конституції України), та, знову ж, істотно впливає на рівень довіри громадян до суду (що підтверджують в своїх висновках при реформуванні Страсбурзького суду і Європейські інституції).
Важливим елементом, що вказує на ознаки ефективності судової діяльності та впливає на формування суспільної довіри до суду, є якість судового рішення, повнота його обґрунтованості. Проте в нашій країні, при сучасному стані речей, нажаль, якість і повнота судового рішення постійно конкурують з великою завантаженістю судової системи.
В цьому аспекті логічним постає питання, що хоч згідно Конституції України юрисдикція судів поширюється й на всі правовідносини в державі, проте Україні слід створювати механізми, котрі будуть виявляти повторювані недоліки роботи, наприклад, виконавчої влади, системні проблеми в державі, що призводять до масових порушень прав та інтересів «майбутніх» учасників судових процесів, та вживати заходів на вдосконалення законодавства, здійснення потрібної методологічної та роз'яснювальної роботи на рівні органів виконавчої влади, суворого покарання порушників у сфері публічної влади за прийняття явно незаконних або систематично повторюваних незаконних рішень, законодавчо закріплювати новаційні економічні чи соціальні стимули для забезпечення панування правомірної поведінки суб'єктів різноманітних правовідносин. Це дасть змогу розвантажити певною мірою судову систему та зосередитись на формуванні глибокої пошани і довіри до неї з боку усього суспільства.
Володимир Мольченко,
адвокат
