Питання невиконання кредитних договорів стає все більш актуальним, зважаючи на політичну та економічну ситуацію в країні. Так, до вже існуючих підстав порушення боржниками своїх зобов'язань за кредитами можуть додатися нові підстави, що пов'язані з проведенням АТО чи анексією Криму, підвищенням курсу долара та втратою позичальниками прибутків та ринків збуту. Вже на сьогоднішній день було прийнято ряд нормативних актів та законів, що врегульовують взаємовідносини між боржниками та банками в цій частині на користь боржників. Але, що в цьому контексті можливо зробити для забезпечення захисту банків, які, як і їх боржники, також переживають скрутні часи.
Як зазначив Олексій Довбуш, принаймні, в частині боротьби із ухиленням недобросовісних боржників від виконання договорів, такий захист можна забезпечити уніфікацією судової практики. В тому числі, це стосується позиції по оскарженню кредитних та іпотечних договорів у зв'язку із обмеженням повноважень представника боржника на їх укладення, що перетворилося із способу убезпечення товариства від дій недобросовісного директора чи іншого представника на досить ефективний спосіб ухилення від виконання зобов'язань за кредитними договорами. Захистом кредитора в таких справах може бути подальше схвалення правочину товариством (ст. 241 ЦК України) та/або доведення необізнаності кредитора про обмеження таких повноважень (п.2 ч.3 ст.92 ЦК України).
На думку експерта, з цього приводу доцільно звернутися до вже існуючої судової практики, яка, за його словами, є репрезентативною при визначенні зазначених обставин:
1) Пунктом 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», визначено, що доказами подальшого схвалення договору можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
2) Справа № 5010/238/2012-16/12 за зустрічним позовом іпотекодавця про визнання недійсним договору іпотеки з підстав його укладення із перевищенням повноважень генеральним директором, у зв'язку із нібито неправомочністю рішення наглядової ради про надання згоди на укладення договору. При перегляді справи Верховним Судом України було зроблено висновок, що суди не надали оцінки доказам, які свідчать про схвалення спірного договору іпотеки, якими у даній справі були: затвердження річних звітів іпотекодавця його єдиним акціонером, що одночасно був позичальником за кредитним договором, підписання проміжних актів перевірки іпотечного майна, укладення договору страхування предмету іпотеки. Крім того, згідно висновків суду, кредитор не міг знати про наявність обмежень повноважень у генерального директора іпотекодавця на укладення договору іпотеки, оскільки сам боржник звернувся до суду з відповідним позовом вже після укладення договору.
При перегляді зазначеної вище справи ВСУ заявник посилався на постанови ВГСУ у справах №8/47(12/335/16), №33/128-22/397, №34/77-27/356, у яких суд, визначив, що правочин, вчинений представником юридичної особи може в подальшому було схвалено цією особою вчиненням дій, що свідчать про прийняття його до виконання, а саме: виконання зобов'язань за оспорюваним договором, укладення договору страхування заставного майна, складання актів моніторингу заставного майна. На цю практику також варто звернути увагу.
3) Справа № 5011-26/5514-2012 за позовом позичальника до банку про визнання недійсним кредитного договору у зв'язку з тим, що даний договір з боку позивача був укладений головою правління ЗАТ з перевищенням повноважень. Суди перших двох інстанцій відмовили в задоволені вищезазначеного позову, мотивуючи свою відмову тим, що, незважаючи на факт укладення кредитного договору із перевищенням повноважень представника, мало місце його подальше схвалення самим товариством. Вказана позиція була підтримана і ВСГУ. У своїй постанові суд касаційної інстанції зазначає, що стаття 241 ЦК України не обмежує дії, що можуть свідчити про схвалення правочину, певним вичерпним колом обставин. Зазначена норма також не встановлює обмежень щодо часу здійснення відповідних дій. У даному випадку касаційний суд зазначає, до кредитного договору між боржником і банком була укладена додаткова угода, якою було продовжено строк дії спірного договору, а також із наданих відповідачем виписок по особовому рахунку позивача встановлено, що останній сплачував кошти, у тому числі відсотки за спірним договором. Зважаючи на ці фактичні обставини справи, ВСГУ дійшов висновку, що контрагенти за спірним договором не лише вчинили дії, що свідчать про прийняття його до виконання, але й виконували цей правочин.
4) Справа № 914/1700/14 за позовом боржника до банку про застосування наслідків нікчемного кредитного договору та визнання недійсними договорів забезпечення у зв'язку із недотриманням письмової форми договору, яке полягало в тому, що генеральний директор нібито не був призначений на відповідну посаду, що підтверджувалося відсутністю відповідного рішення загальних зборів. Суди перших двох інстанцій відмовили в задоволені вказаного позову, мотивуючи рішення, зокрема, тим, що факт безпосереднього перебування вказаної особи у статусі керівника засвідчувався довідкою з ЄДРПОУ та наявністю наказу про звільнення, прийнятого через кілька років після укладення договору. Щодо подальшого схваленням договору, то суд встановив, що в даній справі такими діями, що в сукупності засвідчують погодження товариством кредитного договору, а, отже, і його дійсність та часткове виконання є: отримання коштів за кредитним договором, прийняття подальших рішень загальними зборами про збільшення суми кредиту, прийняття рішень про уповноваження в.о. генерального директора на підписання відповідних договорів та погодження змін до договору іпотеки, підписання позичальником додаткових договорів до кредитного договору, в тому числі різними уповноваженими боржником особами у статусі генерального директора, заявами про реструктуризацію боргу, часткове повернення тіла кредиту та часткова сплата відсотків за користування кредитом. Вказана справа ще не розглядалася в суді касаційної інстанції, але є всі підстави вважати, що ВГСУ підтримає позицію кредитора та висловить кінцеву правову позицію у даному спорі, яку буде можливо використовувати, як черговий прецедент при розгляді справ відповідної категорії.
Підсумовуючи наведене вище, адвокат зазначив, що хоча в Україні де-юре не діє прецедентне право, але де-факто, суди звертають увагу на правові позиції, висловлені судами у аналогічних справах. Більше того, оскільки неоднакове застосування норм матеріального права вищим спеціалізованим судом може бути підставою для перегляду рішення касаційного суду в Верховному Суді України, врахування існуючої практики та її аналіз, об'єктивно, є необхідним при виробленні стратегії захисту інтересів клієнта в судовому процесі.
