Практично всі контролюючі органи в Україні мають недобру славу. І це зовсім не наслідок кампанії з дезінформації від недобросовісних ділків, які незадоволені принциповою і послідовною позицією цих органів по викоріненню «зла». Діяльність контролюючих органів часто суперечлива та, здається, переслідує якісь дивні цілі. Одним з прикладів цьому є практика інспекції захисту прав споживачів (Держспоживінспекція).
У цій статті ми звертаємо увагу на останню тенденцію у діяльності Держспоживінспекції, яка може звузити вибір споживача щодо якісних товарів, що офіційно імпортуються в Україну. Існує ймовірність, що внаслідок цих дій Держспоживінспекції багато офіційних імпортерів продукції відомих світових торговельних марок будуть змушені частково або повністю згортати свою діяльність. Але для того, щоб описати ситуацію, яка склалася на ринку непродовольчих товарів, спочатку маємо сказати декілька слів про ринковий нагляд.
Основними законодавчими актами у цій сфері є Закони України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» (далі - Закон про нагляд) та «Про загальну безпечність нехарчової продукції» (далі - Закон про безпечність). Ці закони спрямовані на те, щоб захистити споживача від небезпечної продукції.
Закріплений основний принцип встановлення, чи є продукція безпечною: якщо продукція відповідає вимогам, встановленим законодавством, або за відсутності вимог, якщо її небезпечність не доведена органом державного ринкового нагляду (стаття 5 Закону про безпечність). Тобто орган державного ринкового нагляду (одним з яких є Держспоживінспекція) повинен або встановити невідповідність продукції законодавчим вимогам, або за відсутності таких вимог довести, що продукція становить загрозу та є небезпечною. У будь-якому випадку це формулювання свідчить, що саме на орган державного ринкового нагляду покладається тягар доказування.
У руках представників Держспоживінспекції є дуже дієвий інструмент боротьби з небезпечною продукцією - обмежувальні (коригувальні) заходи. Перелік цих заходів складається з заборони надання продукції на ринку, вилучення продукції з обігу, відкликання продукції. Не варто пояснювати, наскільки визначний вплив на господарську діяльність імпортерів, виробників та продавців продукції може бути спричинений у разі вжиття цих заходів.
Основний принцип застосування обмежувальних (коригувальних) заходів полягає у пропорційності до рівня загрози відповідної продукції суспільним інтересам (частина п'ята статті 12 Закону про безпечність). Чим більше ризик, більше рівень загрози, тим жорсткіші заходи вживаються.
Більш детально процедура застосування обмежувальних (коригувальних) заходів і визначення рівня загрози регламентується Методикою вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2011 року № 1407 (далі - Методика). Згідно з цією Методикою Держспоживінспекція має оцінити рівень загрози, керуючись визначеними критеріями. Наведемо ці критерії:
1) небезпечні фактори, що впливають або можуть вплинути на життєдіяльність людини під час споживання продукції;
2) категорії споживачів, які можуть споживати продукцію;
3) види травм, які можуть отримати споживачі під час споживання продукції;
4) характеристика та тяжкість ушкоджень, які можуть бути наслідком отримання травми певними категоріями споживачів під час споживання продукції;
5) наслідки, що пов'язані з отриманими травмами.
|
Дмитро Сіманов |
Як видно з переліку критеріїв, можливі наслідки невідповідності характеристик продукції встановленим вимогам повинні бути дійсно тяжкими (травми, тілесні ушкодження під час споживання продукції), щоб застосовувати обмежувальні (корегувальні) заходи. І довести наявність таких ризиків повинна Держспоживінспекція.
Логічним було б припустити, що алгоритм дій Держспоживінспекції повинен виглядати таким чином: 1) за наявності підстав проводиться перевірка (частина перша статті 24 і частина перша статті 25 Закону про нагляд), 2) під час неї досліджуються декларації про відповідність, супровідна та технічна документація на продукцію (частина друга статті 24 і частина друга статті 25 Закону про нагляд), 3) якщо є підстави вважати, що продукція є небезпечною, становить ризик або не відповідає вимогам, проводиться відбір та експертиза зразків продукції (частина друга статті 24 і частина друга статті 25 Закону про нагляд) та 4) на підставі отриманих результатів відповідно до Методики приймається рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів (частина перша статті 28 і частина четверта статті 29 Закону про нагляд).
На жаль, поки що Держспоживінспекція схильна до мінімалізму у своїх діях та вочевидь вважає, що дотримання регламентованих процедур - це зайвий клопіт. Особливо, коли поважним посадовцям керівної ланки органів Держспоживінспекції «і так все ясно та зручно».
Тому на практиці процедуру скорочують. Держспоживінспекція перевіряє документацію на продукцію, стверджує, що не всі документи надані або надані документи не містять повної інформації, і застосовує обмежувальні (корегувальні) заходи. Жодних експертиз чи випробувань продукції, жодних визначень рівня загрози, нічого цього не потрібно. Складається враження, що перевіряючих не дуже і цікавить, чи дійсно ця продукція є небезпечною для споживача. Інакше, чим пояснити ситуацію, коли відсутність, наприклад, українського перекладу схеми або креслення одного з елементів виробу, на думку Держспоживінспекції, може привести до травм або ушкоджень споживача та, відповідно, вимагає застосування обмежувальних (корегувальних) заходів. Однак, коли цей переклад зроблений, ризик травмування миттєво зникає.
Тут необхідно зробити невеличке відступлення для більш точного розуміння. Імпортери (виробники) повинні зберігати технічну документацію на продукцію, яка реалізується в Україні і підпадає під дію технічних регламентів. Склад цієї документації є дуже великим: детальний опис продукції, схеми (креслення) вузлів та елементів, електричні схеми, конструкторські та виробничі рішення, відомості про результати виконаних проектних розрахунків тощо. Значна частина цих відомостей містить конфіденційну інформацію. На папері Закон про нагляд у статті 6 зобов'язує органи державного ринкового нагляду забезпечувати захист такої інформації, але в житті все не так просто. Відсутність у Держспоживінспекції репутації надійного партнера вимагає від іноземних виробників продукції обирати одну з альтернатив: або надати всю інформацію про продукцію, про умови її виготовлення та очікувати, що інформація може потрапити до конкурентів; або відмовитись надавати всю документацію та очікувати, що Держспоживінспекція, довільно користуючись своєю владою, закриє ринок для їхньої продукції. Зовсім не впевнені, що вони оберуть перший варіант.
Практика ключових посадовців органів Держспоживінспекції із свідомого нехтування приписами законодавства з проведення заходів ринкового контролю дуже нагадує шантаж торговців, виробників та імпортерів і аж зовсім не виглядає як захист прав та інтересів споживачів.
Дмитро Сіманов,
радник,
керівник інвестиційної та антимонопольної практик
