Документ тижня : наказ Мінюсту по поліпшенню практики виконання рішень ЕСПЧ

Поліпшити ситуацію, що склалася з виконанням рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЕСПЧ) в Україні, Мінюст вирішив за допомогою наказу № 1989/5взаємодії Державної старанної служби (далі - ГИС) і Секретаріату Урядового уповноваженого, що регламентує питання, у справах Європейського суду з прав людини (далі - Секретаріат) відносно виконання рішень ЕСПЧ (детальніше про документ читайте в новині ЮРЛИГИ "Діє наказ Мінюсту, покликаний поліпшити виконання рішень ЕСПЧ").

Документ детально прописує особливості взаємодії між ГИС і Секретаріатом, вказує, в які терміни і які саме дії повинні здійснити ці держструктури. У наказі також відмічено, що у разі потреби Секретаріат має право безпосередньо отримати інформацію про здійснення старанного виробництва, а також копії матеріалів старанного виробництва і інші необхідні документи у відповідному органі ГИС. Якщо рішення суду не виконане, його виконання знаходиться на постійному контролі ГИС до повного виконання рішення національного суду.

Крім того, в наказі Міністерства визначається, що після отримання рішення ЕСПЧ, яким держава зобов'язується виконати рішення національного суду, ГИС впродовж місяця після отримання перекладу рішення ЕСПЧ організовує перевірку виконання і вживає заходи до виконання рішення національного суду, щомісячно звітуючи перед Секретаріатом.

ЮРЛИГА вирішила з'ясувати, чи може на практиці наказ Мінюсту № 1989/5 змінити ситуацію відносно виконання судових рішень в Україні.

З метою поліпшення процедури

Відповідаючи на питання про можливі наслідки практичної дії наказу № 1989/5старший юрист міжнародної юридичної фірми BEITEN BURKHARDT Данило Федорчук відмічає, що в цілому наказ можна було б тільки вітати, проте виникають дуже серйозні сумніви відносно того, чи буде він мати хоч би мінімальний позитивний ефект.

Партнер АТ "З.Т. Партнерс" Сергій Тюрин вважає, що прийняття наказу Мінюсту можна розцінювати логічним завершенням процедури захисту прав Європейським судом з прав людини. Адже очевидно, що відсутність дієвого контролю як з боку судового органу, що прийняв те або інше рішення, так і з боку європейських інституцій в питаннях його належного виконання створює грунт для безвідповідального відношення і неконтрольованого ходу передбачених національним законодавством процедур.

"Річ у тому, що хронічне невиконання рішень національних судів Україна найчастіше виправдовує відсутністю достатнього бюджетного фінансування (банальне "грошей немає"). І хоча таке виправдання вже багаторазово признавалося ЕСПЧ неспроможним (а нещодавно знайшло віддзеркалення і в практиці Верховного Суду України : постанова від 15.05.2012 р. у справі № 3-28гс12), ситуація жодним чином не міняється. Той же Закон "Про гарантії держави по виконанню судових рішень" встановлює, що виконання рішень суду про стягнення засобів здійснюється за рахунок власних грошових коштів відповідача, а при їх відсутності - в межах бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду. А тому у відсутність бюджетного фінансування усі "гарантії" і "зобов'язання" України перетворюються на ілюзорну белетристику", - резюмує старший юрист МЮФ BEITEN BURKHARDT.

При цьому пан Федорчук нагадує, що порушення права на справедливий суд (ст. 6 Європейській конвенції) у формі невиконання рішень власних (національних) судів - справжній "бич" України: ця категорія складала понад 50 % усіх справ (458 з 893), розглянутих ЕСПЧ відносно нашої країни, на початок 2013 р.

"У пілотному рішенні відносно України у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) (заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009 р.) ЕСПЧ констатував наявність структурних проблем, що носять широкомасштабний і комплексний характер і лежать в основі систематичного невиконання Україною рішень судів, попутно охарактеризувавши відношення України до ситуації, що склалася, як "майже повне небажання вирішувати вказані проблеми". В результаті Україну зобов'язали вжити ефективні заходи захисту юридичного характеру, здатні вирішити проблему з невиконанням рішень судів. Тут же ЕСПЧ (вже у котрий раз) звернув увагу України на те, що відсутність бюджетного фінансування не може бути виправданням невиплати позивачеві присудженої рішенням суду суми компенсації"- доводить свою правоту старший юрист.

Крім того, він повідомляє, що у виконання цього рішення були внесені зміни у Закон "Про старанне виробництво", значно прискорюючі процедуру сплати позивачам у справах, виграним в ЕСПЧ; ухвалений Закон "Про гарантії держави по виконанню судових рішень" (2012), згідно з яким "держава гарантує виконання рішення суду про стягнення засобів і зобов'язання зробити певні дії" з державних органів, державних підприємств (установ, організацій) і підприємств, відносно яких діє мораторій (т. е. що мають державну долю не менше 25 %). Проте, на думку старшого юриста, "віз і нині там"; більше того, Україна не виконує вчасно до 90 % рішень і самого ЕСПЧ, що призводить до подачі громадянами усе нових позовів, що задовольняються автоматично.

"На благу справу": можливі плюси і мінуси дії документу

Пан Тюрин вважає, що прийняття Мінюстом наказу № 1989/5, в цілому і на перспективу, стане, звичайно ж, позитивним кроком в захисті прав громадян, визнаних на міжнародному рівні. Так, на його думку, не дивлячись на те, що Україна приєдналася до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тим самим прийнявши її приписи як частину національного законодавства, правозастосування цих норм (у т. ч. і про обов'язковість виконання рішень ЕСПЧ) залишається проблематичним. Про це свідчать статистичні дані Комітету міністрів Ради Європи, безпосередньо контролюючого виконання рішень ЕСПЧ. Згідно з резолюціями Ради Європи близько 90 % рішень суду знаходиться під посиленим контролем, що може говорити про відсутність їх виконання.

"Важливим позитивним аспектом є введення термінів, впродовж яких національні органи зобов'язуються виконувати певні дії, оскільки саме вони можуть сприяти підвищенню ефективності в роботі системи виконання рішень Європейського суду", - висловився партнер АТ "З.Т. Партнерс".

Що стосується негативної сторонито, як він резюмує, на жаль, можна припустити, що навіть якщо система органів старанної служби і зможе здійснити швидке впровадження вказаних приписів на практиці, сама статистика виконання рішень ЕСПЧ від цього в позитивну сторону не зміниться.

"Написанню змістовних звітів і демонстрації видимості роботи наш чиновник навчений вже давно. Це означає, що без загального підвищення правосвідомості і без неухильного застосування на практиці принципу обов'язковості виконання закону впровадження найкращих практик контролю може залишитися бездіяльним, а сам документ - декларативним", - підсумував пан Тюрин.

Чого ж варто чекати?

Данило Федорчук констатує, що Україні слід чекати тільки збільшення сум компенсацій по позовах.

"З літа 2012 р. ЕСПЧ практикує "пакетне" ухвалення рішень у українських справах з аналогічними обставинами (т. нз. "клонові справи"), коли в один день виноситься відразу по 150 - 250 рішень, позивачів, що задовольняють вимоги. Більше того, все вище стають суми, що присуджуються юридичним особам, що часто сприймає звернення в ЕСПЧ як останню надію на справедливість і тому вже морально готовим чекати рішення роками. Наприклад, в справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) ЕСПЧ зобов'язав Україну виплатити доки рекордні 27 млн. євро в якості компенсації за неможливість стягнення плати за поставлений товар (сиру нафту) з державного підприємства "Лисичанський НПЗ" (рішення про справедливу сатисфакцію від 25.07.2013)"- наводить приклади старший юрист.

Таким чином, на думку пана Федорчука основна проблема України - відсутність достатніх засобів у бюджеті - наказом жодним чином не вирішується. Зобов'язання ГИС вжити заходи до виконання викликає щонайменше нерозуміння: адже, як правило, з моменту подачі позову в ЕСПЧ до моменту винесення ухвали проходить не менше 6 років, і якщо ГИС не змогло забезпечити виконання рішення національного суду в цей термін, наївно вважати, що надалі виконання буде успішним. Частенько за цей термін боржник або зникає, або ж його фінансове положення як мінімум не покращується, а тому ГИС буде вимушений проводити стягнення за рахунок засобів і так хронічно "дірявого" бюджету.

Проте, на його розсуд, справжня проблема з валом рішень ЕСПЧ набагато глибше і полягає у повній відсутності якої б то не було персональної відповідальності конкретних чиновників і суддів за наплювацьке відношення до прав людини простих українців, що призводить до усіх нових рішень ЕСПЧ у практично аналогічних справах. "А що ще гірше, платять за ці систематичні порушення зовсім не чиновники, а ті самі громадяни, чиї права день у день порушуються, оскільки ці засоби державного бюджету знімаються з інших статей витрат - на медицину, освіту, інфраструктуру. А тому державу (тому ж Мінюсту) наслідувало б більше зусиль витрачати не на створення свідомо нездійсненних правил і порядків, а на стягнення засобів, сплачених за рахунок бюджету в рахунок виконання рішення ЕСПЧ, з конкретних фізичних осіб, з вини яких порушення було допущене, незважаючи на їх мундири і звання. Ефективнішого способу понизити кількість порушень (і подів проти України в ЕСПЧ) навряд чи можна собі уявити"- обурюється пан Федорчук.

"Але, як би то не було, приписи обговорюваного наказу є позитивним стимулом для удосконалення системи виконання судових рішень, що на даний момент не відповідає міжнародним стандартам в аспекті відновлення прав своїх громадян"- обнадіює С. Тюрин.