Плату за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів зовнішньої реклами поза населеними пунктами (окрім земельних ділянок приватної власності) Мінфін рекомендував зараховувати до загального фонду місцевих бюджетів за кодом класифікації прибутків бюджету 24060300 "Інших надходжень". Так він вказав в листі від 23 липня 2013 року № 31-08210-07-10/22156.
Також роз'яснено, що згідно з абзацом 1 частини 1 ст. 16 Закону "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами в населених пунктах здійснюється на основі дозволівщо надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза населеними пунктами - на підставі дозволів, що надаються обласними держадміністраціями, а на території АРК - Радою міністрів АРК, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правилякі затверджуються Кабміном.
Згідно з абзацом 4 пункти 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами поза населеними пунктами місце розташування рекламного засобу - площа зовнішньої поверхні будівлі, спеціальні тимчасові і стаціонарні конструкції на відкритій місцевості, в межах смуги відведення автодоріг, над проїжджою частиною таких доріг, площа відведеної території на відкритій місцевості, які розташовані за межами населеного пункту і надаються розповсюджувачеві зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (обличчям).
Згідно з пунктом 3 Типових правил дозвіл видається на термін дії договору про право тимчасового користування місцем розташування рекламного засобу, якщо менший термін дії дозволу не вказаний в заяві розповсюджувача зовнішньої реклами. Для отримання дозволу необхідно мати копію договору про право на тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу, завірену власником такого місця або уповноваженим ним органом.
Мінфін нагадав, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним основам цивільного законодавства. Згідно ст. 632 ГК ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки і тому подібне), що встановлюються або регульовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
