На борг, що виник у зв'язку із спричиненням шкоди, індекс інфляції не нараховується
Вищий спеціалізований суд України по розгляду цивільних і карних справ в інформаційному листі від 16.01.2013 р. № 10-74/0/4-13 роз'яснив, чи підлягають застосуванню положення ст. 625 Цивільного кодексу (далі - ГК) у разі невиконання рішення суду про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.
Зокрема, рішенням суду встановлено, що дія ч. 2 ст. 625 ГК про обов'язок боржника, що прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із спричиненням шкоди (деталі в матеріалі ЮРЛИГИ "До правовідносин, що виникають у зв'язку із спричиненням шкоди, не застосовуються норми про нарахування інфляції і відсотків річних").
При цьому у вищевідзначеному інформаційному листі суд звертає увагу на те, що положення даної ст. 625 ГК регулюють зобов'язальні правовідносини, т. е. поширюються на порушення грошового зобов'язання, що існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
Втім, ч. 3 ст. 11 ГК (у якій говориться, що громадянські права і обов'язки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду) не дає підстав для застосування положень ст. 625 ГК за наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.
"Відшкодування збитку - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання- говориться в листі, - на шкоду не повинні нараховуватися відсотки за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування відсотків на суму збитку є фактично подвійною мірою відповідальності".
Виведення суду досить просте: боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання у зв'язку із спричиненням шкоди, зобов'язаний сплатити тільки суму боргу без урахування індексу інфляції і трьох відсотків річних від простроченої суми. Таким чином, на борг, що виник у зв'язку із спричиненням шкоди, індекс інфляції не нараховується.
Відповідно, стягнення моральної шкоди здійснюється без урахування рівня інфляції.
При цьому виникає питання: чи використовуватиметься в судовій практиці таке "правильне нарахування"? Чи набуде на практиці такого інформаційного роз'яснення Вищого спеціалізованого суду статус судового прецеденту?
На думку окремих практикуючих юристів, така позиція ВССУ цілком обгрунтована. Правознавець (джерело побажало залишитися невідомим) погоджується з думкою суду відносно того, що якби суд відстоював зворотну позицію, то таке нарахування відсотків на суму моральної шкоди фактично було б подвійною мірою відповідальності. І відмічає, що така постановка питання (відносно нарахування суми моральної шкоди) є найбільш сприятливою, виходячи з самого характеру наявності моральної шкоди як факту для відшкодування збитку.
Втім, існують і інші точки зору. Так, старший юрист адвокатського об'єднання Arzinger Наталія Иваницкая підкреслила, що приведений висновок про тлумачення статті 625 ГК не є безперечним. Зокрема, неможливо погодитися з тим, що положення цієї статті поширюються виключно на договірні зобов'язання, а тому не можуть застосовуватися до грошових зобов'язань, що виникають на іншій основі, приміром, на підставі рішення суду.
Відшкодування збитку - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання. Отже, нарахування відсотків на суму збитку є фактично подвійною мірою відповідальності |
"Це укладення спростовується системним тлумаченням цієї статті в структурі ГК, а саме: стаття 625 "Відповідальність за порушення грошового зобов'язання" міститься в главі 51 "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язань", що включає, у свою чергу, загальні стани, застосовані до усіх видів громадянських зобов'язань, у тому числі і договірним, але не виключно», - відмічає юрист. При цьому логічне тлумачення статті 509 ГК і зовсім не дає припустити можливість виключення з круга грошових зобов'язань ті, які виникли на підставі судового рішення. Закріплена в ній конструкція не вступає в протиріччя з формулою: кредитор (позивач у справі) має право вимагати своєчасної виплати присуджених йому грошових коштів боржником, т. е. відповідачем. На думку пані Иваницкой никах пропусків і тим більше колізій в цій частині ГК не містить.
Неможливо погодитися з тим, що положення ст. 625 ГК поширюються виключно на договірні зобов'язання, а тому не можуть застосовуватися до грошових зобов'язань, що виникають на іншій основі, приміром, на підставі рішення суду |
Програвший держорган повинен надати звіт про виконання судового рішення
Особливу увагу юристів на тижні притягнув ще одно "свіжий" інформаційний лист - цього разу Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) - від 09.01.2013 р. № 28/12/13-13що роз'яснює норми чинного законодавства відносно зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом термін звіт про виконання судового рішення (подробиці судового роз'яснення в матеріалі ЮРЛИГИ "Програвший держорган повинен надати звіт про виконання судового рішення").
Зокрема, ВАСУ повідомив, що відповідно до ч. 1 ст. 267 КАС суд, що виніс судову ухвалу в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого прийнято судове рішення, подати у встановлений судом термін звіт про виконання судового рішення.
У такому разі виникає питання: наскільки реальне відображення на практиці матиме таке "зобов'язання для держави" і як це позначиться на виконанні судових рішень? Саме з ним ми і звернулися до практикуючих юристів і експертів в області адміністративного права.
На думку юриста юридичної компанії "Правова допомога" Марії Богданович, поява листа ВАСУ не лише не випадково, але і дуже актуально. Викладені в нім роз'яснення відносно застосування норм ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) викликані сплеском активності осіб, чиї судові рішенняприйняті після серпня - вересня 2011 року, досі не виконані.
Серед основних категорій таких осіб - чорнобильці, діти війни, інваліди, що досить швидко добилися завдяки введенню в адміністративний процес скороченого виробництва в середині 2010 року рішень про компенсації недоотриманих сум соціальних виплат. Правда, з виконанням таких рішень проблем було більше, не дивлячись на те, що ця категорія суперечок припускає негайне виконання. При цьому, як відмічає пані Богданович, "грає на руку" державі і той чинник, що передбаченим ст. 267 КАС правом подати скаргу на дії або бездіяльність відповідача з невиконання судового рішення позивач може скористатися лише упродовж 10 днів з моменту, коли йому стало відомо про відповідне невиконання.
При цьому згідно з положеннями листа № 28/12/13-13 термін вказується в резолютивній частині постанови суду першої або апеляційної інстанції, а отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суд першої або апеляційної інстанції може при прийнятті постанови у справі.
Вказаній нормі кореспондують нормативні положення абз. 7 п. 4 ч. 1 ст. 163, абз. 5 п. 4 ч. 1 ст. 207 КАС, відповідно до яких у резолютивній частині постанови суду першої або апеляційної інстанції відзначається встановлений судом термін для подачі суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо воно вимагає здійснення певних дій.
Важливим моментом є те, що вимога отримання такого звіту судом позначена як "право", а не "обов'язок", що само по собі ще не зобов'язує суд застосовувати вказану норму на практиці. Схожої думки дотримується і пані Богданович. Зокрема, юрист відмічає: "Вказуючи, що суддя має право у момент ухвалення рішення встановити термін для подачі звіту суб'єктом владних повноважень про виконання рішення, ВАСУ посилається на ст. 163 КАС". Дійсно, в ній визначено, що саме у резолютивній частині рішення встановлюється такий термін. Правда, в цій статті вказані обов'язкові складові постанови, адже важко було б уявити, що можна не вказувати суд, що прийняв рішення, або виводи суду відносно позовних вимог. Чому ж тоді ВАСУ допускає у своєму роз'ясненні, що термін на надання звіту - ця факультативна вимога?
Представлене ВАСУ трактування вигідніше державі на даний момент, оскільки жодне з раніше прийнятих рішень не містило вимог відносно надання звіту. Так, згідно з нормами КАС встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої або апеляційної інстанції може при прийнятті постанови у справі.
У такій ситуації Н. Иваницкая нагадує, що ст. 267 КАС містить дуже важливу гарантію правової визначеності в публічних правовідносинах. По-перше, судовий контроль слід розцінювати як чинник, сприяючий виконанню судових рішень, що має величезне значення з урахуванням системних проблем з цим питанням в національній юрисдикції.
По-друге, такий контроль повинен присікати подібні порушення, визнані в судовому рішенні, що вже набуло чинності, в майбутньому. У свою чергу, особа, чий правовий статус дозволений у відповідному рішенні, може вимагати його виконання: повне і своєчасне. Тому звернення до суду з вимогою про надання передбаченого статтею 267 КАС звіту виходить за рамки спірних правовідносин і відноситься до проблематики функціонування судової системи в цілому. Хоча, звичайно, не можна заперечувати зацікавленості кожного в тому, щоб правопорядок був встановлений також і за допомогою цього механізму судового контролю.
Втім, на думку юриста, це вже питання взаємодії інститутів влади в громадянському суспільстві, який не може дозволятися в контексті окремо взятої публічної суперечки.
Стаття 267 КАС містить дуже важливу гарантію правової визначеності в публічних правовідносинах. |
Цікавим є і те, що фактично такий судовий контроль в адміністративних справах безпосередньо стикається з діяльністю органів державної старанної служби. Саме примусове виконання судових рішень, згідно з нормами Закону "Про старанне виробництво" покладається на державну старанну службу, що входить в систему органів Мінюсту. Тут важливий наступний чинник - чи не стане несвоєчасне виконання судового рішення запорукою на накладення санкцій (в даному випадку - штрафу) на програвший держорган.
Як завірив нас один з начальників відділу територіального управління Державної судової адміністрації (джерело попросило про анонімність), незабаром стартує етап фіксації судової статистики відносно судових рішень з вимогою такого звіту і виконанням надалі таких рішень.
Отже, такий "старо-новий" судовий контроль, згідно ст. 267 КАС, здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання уявити звіт про виконання судового рішення, розгляди поданого звіту на виконання постанови суду першої, апеляційної або касаційної інстанцій, а у разі непредставлення такого звіту - встановленням нового терміну для представлення звіту і накладенням штрафу.
Листом також проінформовано, що у разі поводження позивача із заявою про зобов'язання відповідача уявити звіт про виконання судового рішення після прийняття постанови у справі суд визначенням відмовляє в задоволенні такої заяви.
При цьому юрист ЮФ "Гвоздий і Оберкович" Наталія Мисник дотримується думки, що порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах чітко регламентований в ст. 267 КАС. Як вказує пані Мисник, цією статтею давно було передбачено як право суду вимагати звіт про виконання судового рішення, так і можливість накладення штрафу в розмірі до 30 мінімальних заробітних плат за ненадання такого звіту. Яких-небудь додаткових роз'яснень відносно застосування ч. 1 ст. 267 КАС лист № 28/12/13-13 не надає. Більше того, воно істотно звужує можливість реалізації прав позивача на забезпечення контролю за виконанням судового рішення, винесеного в його користь. Так, в абз. 6 листів вказано, що "у разі поводження позивача із заявою про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення після прийняття постановленияпо справі суд своїм визначенням відмовляє в задоволенні такої заяви".
Статтею 267 КАС давно було передбачено як право суду вимагати звіт про виконання судового рішення, так і можливість накладення штрафу в розмірі до 30 мінімальних заробітних плат за ненадання такого звіту. |
Іншими словам, листом № 28/12/13-13 ВАСУ не забезпечив додаткових гарантій відносно здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, а, навпроти, звузив можливість реалізації позивачами прав на забезпечення такого контролю.
Ще одним "невиразним" моментом, виходячи з положень листа, виступає те, у якій формі треба вимагати від суду встановити для відповідача (суб'єкта владних повноважень) термін для подання до суду звіту про виконання судового рішення.
Зважаючи на загальні стани КАС і особливості правозастосування норм Кодексу, на нашу думку, таке вказівка можливо як в окремому процесуальному документі (клопотанні), так і в самій позовній заяві. Так, або в судових позовах, або окремим клопотанням треба вимагати від суду (з посиланням на ст. 267 КАС) встановити для відповідача (суб'єкта владних повноважень) термін для подання до суду звіту про виконання судового рішення. Головне - зробити це до винесення судом постанови, т. до. такий термін встановлюється в самому рішенні.
З усього вищевикладеного відносно листи ВАСУ № 28/12/13-13 позначимо, що суд просто проінформував (т. е. нагадав) суди про те, що фактично вже давно було прописано нормами чинного законодавства.
У такій ситуації, як відмічає М. Богданович, слідує, щоб багато практикуючих юристів звернули свою увагу на право суду витребувати звіт про виконання судового рішення як на єдиний механізм, що залишився, передбачений КАС, який може посприяти зрушити виконання з мертвої точки.
У такому разі питання чи "буде прецедент"? лежить в площині не стільки практики самих судових органів, скільки в тому, чи буде норму, передбачену в положенні ст. 627 КАС, використовувати позивач у своїх позовних вимогах.
Підсумовуючи усі вищезгадані положення і факти, позначені двома інформаційними листами, напрошується такий висновок:
якщо у випадку з листом ВССУ назріває необхідність отримання тлумачення питання обліку інфляції і 3 % річних у розмірі морального збитку, то при аналізі норм листа ВАСУ суд лише проінформував відносно вже давно діючих положень законодавства.
