Вищий спеціалізований суд по розгляду цивільних і карних справ інформаційним листом від 20.01.2013 р. № 24-150/0/4-13 роз'яснив низку запитань відносно практики застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про захист права власності і інших речових прав.
ВССУ звертає увагу судів, що при розгляді справ про визнання права власності на самовільне будівництво треба перевіряти, чи було питання оформлення права власності на самовільне будівництво предметом розгляду компетентного держоргану, рішення якого або його відсутність давали б підстави вважати про наявність суперечки про право.
Крім того, слід мати на увазі, що у разі визнання відповідачем позову суд приймає рішення про задоволення позову лише у випадках наявності для того законних підстав. Якщо таких підстав немає - суд відмовляє в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи (ч. 4 ст. 174 ГПК).
Право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, що створила це майно, після закінчення будівництва об'єкту нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності і реєстрації права власності. А донині існує право власності тільки на матеріали, устаткування і інше майно, що було використано в процесі будівництва. При цьому, визнаючи право власності на матеріали або устаткування, суд у своєму рішенні повинен вказати (пойменувати) ці матеріали або устаткування.
ВССУ нагадує, що якщо суперечка про визнання права власності на переобладнання і перепланування пов'язаний з облаштуванням балкона на фундаменті, то такі роботи не можуть бути визнані переплануванням, оскільки вони мають ознаки самовільного будівництва. Проте, облаштування балкона, не пов'язане з використанням земельної ділянки, підпадає під ознаки перепланування, тому при рішенні таких суперечок судам слід керуватися нормами ст. 383 ГК.
Нерідко суди визнають дійсними договори купівлі-продажу і право власності на автомобілі на підставі виданих їх власниками доручень іншим особам з правом користування і повного розпорядження автомобілем або на підставі розписок про отримання власником грошової суми за проданий автомобіль. При цьому без уваги залишають вимоги п. 3 ч. 1 ст.208 ГК про необхідність здійснення угод між фізособами у письмовій формі на суму, що перевищує в 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму прибутків громадян.
При розгляді суперечок відносно встановлення земельного сервітута суд повинен встановити, чи можливе нормальне господарське використання земельної ділянки, що належить позивачеві, без обтяження сервітутом. Це має істотне значення, оскільки за наявності альтернативних варіантів використання землі без встановлення сервітута суд повинен відмовити в задоволенні позову. За наявності декількох варіантів сервітута в кожному випадку суд повинен вибрати найменш обтяжливий.
Дозволяючи спори, пов'язані з виникненням і припиненням права власності, судам слід мати на увазі, що норми ст. 344 ГК про набувальницькій давності не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном впродовж тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безвідплатного користування, оперативного управління і тому подібне), оскільки право власності у власника за давністю виникає окрім волі і незалежно від волі колишнього власника.
Застосування набувальницької давності припускає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності у момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. У випадку якщо існує інша основа для виникнення права власності у момент заволодіння (наприклад, спадкоємство), а сторона посилається на термін набувальницької давності, слід визнати, що стороною вибраний невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, які виникли. Виключення складає наявність між набувачем і власником договору, термін дії якого збіг, а власник не заявив позову про витребування цього майна.
Типовими помилками судів ВССУ називає розмежування справ між адміністративною і цивільною юрисдикціями в тих випадках, коли відповідачем є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, посадова або службова особа або інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства. При розгляді таких справ слід враховувати, що якщо позов безпосередньо торкається права власності третіх осіб, то справи повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.
