Цікава практика Верховного Суду з цивільних питань у 2024 році

Незважаючи на те, що Україна є державою континентальної системи права, судова практика Верховного Суду щодо застосування норм права має вкрай важливе значення.

У цій статті досліджена цікава практика Верховного Суду з цивільних питань у 2024 році.

До такої практики можна віднести нижченаведену.

Чи може суд застосувати реституцію за власною ініціативою та чи є обмеженим коло суб'єктів на звернення з позовом про визнання правочинів недійсними?

Так, однією із цікавих постанов, прийнятих у 2024 році, є постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21 (провадження № 12-35гс23).

У межах цієї справи Велика Палата Верховного Суду вирішила декілька цікавих питань щодо застосування статті 216 Цивільного кодексу України (щодо застосування двосторонньої реституції за ініціативою суду) та статті 228 Цивільного кодексу України (щодо суб'єкта, який має право заявляти позов на підставі цієї статті).

Не обійшлося в межах цієї справи і без окремих думок суддів Верховного Суду.

Так, судовими рішеннями у цій справі встановлено, що навчальний заклад придбав у приватного підприємства обладнання на суму до 200 000 гривень.

У подальшому навчальний заклад подав позов про визнання правочину недійсним, у тому числі, але не виключно, на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суб'єктом, який звертається з позовом про визнання правочину недійсним на підставі статті 228 Цивільного кодексу України, може бути лише уповноважений орган влади або прокурор у виняткових випадках в інтересах держави.

В окремій думці суддя М. В. Мазур зазначив, що, на його переконання, правочин може бути визнаний недійсним на підставі частини третьої статті 228 ЦК не лише за позовом компетентного органу державної влади або прокурора, а й за позовом сторони правочину або іншої заінтересованої особи, якщо їх інтереси збігаються з інтересами держави. В окремій думці вказано, що стаття 228 ЦК, яка визначає правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, не містить жодних положень, які б визначали коло осіб, що можуть заявляти вимогу про визнання правочину недійсним через невідповідність «правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам».

Незважаючи на наявність окремої думки, враховуючи висновок більшості суддів Верховного Суду у справі № 918/1043/21, вбачається, що з позовом на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України може звернутися обмежене коло суб'єктів.

Також у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок щодо застосування двосторонньої реституції за ініціативою суду (що раніне допускалося лише щодо нікчемного правочину).

У цій частині Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для узгодження викладених раніше висновків з механізмом двосторонньої реституції в цілому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, та виходити з буквального тлумачення змісту статті 216 ЦК України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

Таким чином, з урахуванням цієї постанови, необхідно врахувати, що тепер суд може застосувати за власною ініціативою двосторонню реституцію не тільки щодо нікчемних правочинів, а також і щодо правочинів, які визнаються недійсними судом.

На який момент перераховувати курс долара США, якщо рішенням визначено стягнути кошти в еквіваленті до долара США?

Ще однією із цікавих постанов, прийнятих у 2024 році, є постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24).

У межах цієї справи досліджувалося питання щодо застосування приписів частини другої статті 533 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що, ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення боргу в сумі, еквівалентній до долара США за курсом Національного банку України саме на день виконання рішення, а не не на день подання позову.

У цій же ухвалі Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив про необхідність відступу від висновку, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2018 року у справі № 916/1435/17, відповідно до якого борг необхідно стягувати в сумі, еквівалентній до долара США за курсом Національного банку України саме станом на дату направлення позовної заяви до господарського суду. Зазначене обгрунтовувалось тим, що із часу звернення до суду з позовом або із часу ухвалення судового рішення та до часу його виконання проходить достатньо тривалий період часу, а права позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції за вказаний період не можуть бути захищені нарахуванням інфляційних втрат.

За результатом розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2018 року у справі № 916/1435/17 та постанові Верховного Суду України від 21 червня 2017 року в справі № 910/2031/16.

Формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Як ділити частку у статутному капіталі товариства колишнього подружжя?

І на завершення варто також звернути увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22).

У межах цієї справи, серед іншого, вирішувалось питання стосовно того, як можна поділити майно колишнього подружжя, яким є частка у статутному капіталі товариства.

Велика Палата Верховного Суду зазначила про наявність підстав для відступу від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, а також Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 7 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц.

Вказаний відступ полягає у тому, що один з подружжя при поділі спільного сумісного майна може претендувати на виплату частки у статутному капіталі, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника у статутний капітал цього товариства.

У цій частині Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов'язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства. За наявності спору щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (стаття 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів (пункти 6.8, 6.9 постанови).

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивачі у такій категорії справ мають право вимагати виплати вартості частки члена колишнього подружжя у статутному капіталі, а не половини вартості внесків у статутний капітал товариства, що в результаті може суттєво відрізнятись, оскільки якщо товариство розвивалось протягом багатьох років, то ринкова вартість частки у товаристві може бути суттєво більшою за внесок у статутний капітал товариства.

Таким чином, у 2024 році Верховний Суд ухвалив ряд цікавих постанов, з урахуванням яких може суттєво змінитися спосіб захисту позивачів у цивільних справах.

Максим Чередніченко,

адвокат юридичної компанії "Максим Боярчуков та Партнери"

Отримайте доступ до LIGA360 за унікальною пропозицією, доступною тільки з 27 по 29 листопада! Цей особливий подарунок, приурочений до 33-річчя LIGA ZAKON, забезпечить ваш бізнес інноваційними інструментами для виявлення та управління ризиками на цілий рік. Залиште свої контакти, і ми розповімо, як ви можете скористатися цією сенсаційною можливістю!