Судова практика щодо захисту бізнесу в кримінальних провадженнях

Захист бізнесу у кримінальному провадженні є надзвичайно вагомим, адже від цього залежить його стабільність, розвиток, подальша доля.

Тому аналіз судової практики дасть змогу зрозуміти ключові аспекти, особливо у сфері сплати податків, внесення недостовірних даних до первинних документів та легалізації майна, здобутого злочинним шляхом, адже це саме ці ключові проблеми, на нашу думку, є найактуальнішими наразі.

Відповідальність за ухилення від сплати податків (ч.3 статті 212 ККУ)

Відповідно до п.13 справи № 160/3364/19 Верховний Суд підтримав рішення суду апеляційної інстанції, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Тобто, застосував принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності.

Даним рішенням застосовано оціночне поняття «за загальним правилом» і, аналізуючи судову практику, не має поки розуміння тих випадків, коли може бути інше. Тобто, можливий вплив на права та обов'язки іншого платника податку у разі порушення іншим.

Крім того, варто зазначити, що чинне законодавство наразі:

1. Не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів;

2. Так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Цікавим також є питання відповідальності платника податку за внесення до первинних документів недостовірних даних.

Відповідно до справи колегії суддів КАС 520/9160/19 від 19.01.23 немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

Однак, відповідно до справи Великої Палати № 160/3364/19 від 7 липня 2022 важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг:

1. Перевірити правдивість відповідних первинних документів,

2. Мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Не менш цікавим є встановлення умислу при ухиленні від сплати податків.

Відповідно до постанови Касаційного Кримінального Суду від 18.01.2022 по справі № 711/1481/20 ВС звернув увагу на те, що несплата податку або сплата його в меншій сумі, сама собою не є достатньою підставою для визнання особи винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК України. Для кваліфікації дій особи як ухилення від сплати податку сторона обвинувачення має довести прямий умисел особи. Тобто необхідно довести, що особа розуміла:

1. Наявність у неї обов'язку сплатити податок у повному розмірі

2. Свідоме не виконання шляхом вчинення дій, спрямованих на ухилення від виконання такого обов'язку.

Крім того, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу

Розглядаючи справу ККС № 711/1481/20, суд встановив, що голова правління та головний бухгалтер підприємства діяли добросовісно і не вчиняли жодних дій, спрямованих на навмисне введення в оману податкових органів. За таких обставин умисел цих осіб на ухилення від сплати податків недоведений, що виключає можливість притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Що стосується легалізації майна, то відповідно до справи ККС № 667/5470/14-к не доводено, що кошти, внесені в якості оплати укладених угод на придбання автомобілів, були одержані злочинним шляхом та належать обвинуваченим. Також не було встановлено спеціальної мети легалізації - надання правомірного вигляду володінню, користуванню і розпорядженню предметами, визначеними ст. 209 КК України, тобто не надано доказів, які б підтверджували настання події злочину, передбаченого ст. 209 КК України.

Тобто, для того, щоб кваліфікувати дії за статтею 209 ККУ майно має бути одержано злочинними шляхом (тобто має бути вирок суду), ця особа має мати право власності на це майно і дії вчиняється нею для того, щоб надати правомірного вигляду володіння, користування та розпорядження цим майном.

Так, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

До прикладу, якщо майно перебуває їх у господарському віданні за недійсними правочинами, відбулося внесення коштів до статутного фонду підприємства або бізнес набув право власності внаслідок певного кримінального правопорушення і оформив майно на підставних осіб, то потрібно не лише довести наявність права власності, мети, а й довести наявність умислу, що є досить проблематичним.

Таким, чином навіть маючи достатньо судової практики, рішення у вищевказаних категоріях справ не є загальними та прийнятними для кожної справи.

Адвокат Станіслав Польовий