Верховний Суд украины на засіданні Судової палати у цивільних справах 14 вересня 2016 року розглянув справу № 6-1219цс16 по позову "Дельта Банк" до позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки.
При розгляді быа сформована правова позиція відносно захисту порушених прав кредитодателя по виконанню позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, старанному напису нотаріуса або згідно з угодою про задоволення вимог іпотекодержателя.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 справжнього Закону, якій передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду відзначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або застосування процедури продажу, встановленого статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ГК передбачає тільки в статтях 335 і 376. В усіх інших випадках право власності отримується з інших не заборонених законом підстав, зокрема з угод (частина перша статті 328 ГК).
Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону "Про іпотеку", 328, 335, 376, 392 ГК слід зробити висновок про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду і два позасудових: на підставі старанного напису нотаріуса і згідно з угодою про задоволення вимог іпотекодержателя.
У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідну обмовку в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателеві права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідна обмовка в іпотечному договорі, який передбачає передачу іпотекодержателеві права власності, являється основою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону "Про іпотеку").
У справі, що переглядається судами встановлено, що умови договору відповідач не виконував, кредит не погасив, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя обернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до обмовки про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки, або на укладення від імені банку договору купівлі-продажу іпотечного майна.
Хоча нижчий суд, приймаючи судові рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателеві права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону "Про іпотеку", проте встановивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, вірно вирішив суперечку по суті, захистивши порушені права кредитодателя по виконанню позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
