Днями ЗМІ розповсюдили новину про те, що Європейський суд з прав людини нібито дозволив звільняти співробітників за листування в Facebook. Насправді у рішенні від 12 січня 2016 року у справі "Барбулеску проти Румунії" ЕСПЧ дійшов висновку, що моніторинг приватного електронного листування співробітника працедавцем, який мав підстави припускати, що це листування містить виключно робочі повідомлення, не є непропорційним втручанням в право на повагу приватного життя і кореспонденції. Тобто, якщо правилами внутрішнього розпорядку компанії заборонено використовувати техніку і мессенджеры в особистих цілях (про що було повідомлено співробітника), працівник може бути звільнений за порушення дисципліни за результатами перевірки його листування.
Дмитро Гадомскийадвокат, партнер практики IT і медіа-права Juscutumвважає, що особлива думка судді в цій суперечці може відкрити нову епоху права захисту персональних даних. Коментуючи це рішення для ЮРЛИГИ, він відмітив, що офісні співробітники другий день обговорюють в Facebook, чи можна звільнити офісних співробітників за залипання в Facebook. Далі Д. Гадомский веде мову про причину цих дискусій - рішення ЕСПЧ у справі "Барбулеску проти Румунії" (Barbulescu v. Romania):
|
Дмитро Гадомский |
Суд розглядав заяву румунського інженера про порушення його права на повагу до приватного і сімейного життя, а також права на справедливий суд. Інженер вважав, що його не мали права звільняти за спілкування в Yahoo Messenger, а також не мали права розкривати зміст його особистого листування колегам. Суд же порахував, що працедавець повідомляв його про заборону особистого листування в робочий час і можливості перегляду його листування з метою контролю виконання цього правила. Тому суд не знайшов підстав для "розумного очікування приватности", підтвердивши законність звільнення за порушення внутрішнього трудового розпорядку.
Позиція ЕСПЧ зрозуміла: здається дуже розумним, що компанія має право контролювати, що робить її співробітник на робочому комп'ютері в робочий час. Але триста років тому майже ні у кого не виникало сумнівів, що людина з чорним кольором шкіри може бути товаром. Можливо, ми просто мало замислювалися про це?
У цій справі цікавий не його результат, а його backstage. На увагу заслуговує особлива думка одного з суддів. Я б хотів, щоб ця думка відкрила нову епоху в праві захисту персональних даних.
У Європі юристи завалені роботою по захисту персональних даних. У Україні ці питання набагато менш актуальні. Так от, незважаючи на усю жорсткість європейського законодавства про захист прайваси, працівники залишаються як і раніше украй уразливими для порушень.
Існуюча політика у сфері захисту персональних даних переважно базується на практиці ЕСПЧ: 1) так званій директиві-конституції про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і вільного переміщення таких даних, 2) на укладенні робочої групи по спостереженню за електронною комунікацією на робочому місці.
Документ передбачає чотириступінчастий тест на законність обмеження приватностиа саме: прозорість, необхідність, справедливість і пропорційність обмежень. Працедавець повинен повідомити і отримати від працівника точну, інформовану і вичерпну згоду з політикою підприємства по використанню персональних даних. Проте, давайте будемо чесними, така згода виходить далеко не вільно. Адже якщо працівник не підписує угоду про обробку персональних даних на умовах працедавця, він просто не буде прийнятий на роботу.
Із цього приводу в особливій думці суддя приводить в приклад базове право людини на доступ до інтернету. Це право включає право на свободу слова і повагу до особистого життя. З точки зору судді, політика використання інтернету на робочому місці має бути результатом трибічного діалогу між урядом, працедавцем і працівником, оскільки об'єм прав, що охоплюється внутрішніми трудовими угодами, стає все ширше з розвитком інформаційних технологій.
Держава ж є гарантом конвенційних прав, і саме воно повинне забезпечити механізм їх реалізації, узабезпечити працівника від порушень з боку працедавця шляхом закріплення деякого "пакету невідчужуваних інтернет-прав".
Особливо перспективною ця концепція виглядає у світлі розширення концепції приватного життя. Сам Європейський суд з прав людини в засадничому рішенні Niemietz v. Germany підкреслив, що право на особисте життя невіддільно пов'язаної з усіма аспектами життя людини, у тому числі і з трудовою діяльністю. Тому держава повинна забезпечити мінімальну "інформаційну свободу" працівника.
Але доки концепція лише в розвитку, вимоги до працедавця залишаються колишніми: повідомляти працівника про об'єм наявної про нього інформації, цілі її зберігання і обробки, а також надавати доступ до "теки" з персональними даними, забезпечивши можливість вимагати її зміни або видалення; і, звичайно, отримати повну, інформовану і однозначну згоду працівника.
І як тут не сказати про глобальні зміни в підходах до управління людьми. "Зелені" організації дуже повільно змінюють патерни мислення у керівників. Все частіше на ТЕДексе з'являються виступи про відмінність між менеджером і лідером. Еволюція управління прагне до того, щоб базуватися не на контролі, а на довірі.
