Вищим спеціалізованим судом по розгляду цивільних і карних справ було розглянуто справу № 6-15768св15 про відновлення терміну звернення до суду; визнанні рішення про звільнення незаконними і відновленні на посаді; стягненні в середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодуванні морального збитку.
Рішенням районного суду, залишеним без змін визначенням апеляційного суду, на користь позивачки стягнуто моральний збиток, в іншій частині позову відмовлено. При цьому суди виходили з того, що позивачка була звільнена незаконно у зв'язку з порушенням сільською радою частини 3 ст. 184 КЗоТщо надає право на відшкодування моральної шкоди, проте відмовили у відновленні на роботі із-за пропуску без поважних причин терміну звернення до суду.
Колегія суддів ВССУ не погодилася з виводами нижчестоячих судів, вказавши про порушення права позивача на законний і справедливий розгляд справи, і зробила такий правовий висновок.
Відповідно до пункту 7 ст. 40 КЗоТ трудовий договір, ув'язнений на невизначений термін, а також терміновий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі появи на роботі в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
Згідно з вимогами частини 3 ст. 10 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 57-60 ГПК.
При цьому в суперечках про відновлення на роботі з урахуванням положень ГПК і КЗоТ доведення правомірності звільнення працівника покладене на працедавця.
Колегія суддів роз'яснила, що нетверезе стани працівника може бути підтверджено як медичним висновком, так і іншими видами доказів (ст. 57 ГПК), яким суд повинен дати відповідну оцінку, і відмітила, що порушуючи вимоги ст.ст. 57-59, 212-214, 303, 315 ГПК суди погодилися з наданим працедавцем доказом (актом своїх працівників), не давши при цьому будь-якої правової оцінки цим доказам на предмет їх достовірності, достатності, взаємозв'язку з іншими доказами і приведеними запереченнями і аргументами позивача, у тому числі відносно неприязних стосунків з головою сільської ради.
Крім того, колегія суддів відмітила, що суди зробили передчасний і без належної правової оцінки висновок про відмову в задоволенні позову із-за пропуску терміну звернення до суду, визначеного ст. 233 КЗоТ (один місяць), оскільки норми КЗоТ не містять вичерпного переліку підстав, які можна вважати шанобливими при пропуску терміну звернення до суду, вони повинні враховуватися у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Так, суди не взяли до уваги той факт, що пропуск терміну звернення до суду є незначним (менше місяця), а досконалі позивачкою в цей час дії (звернення до інспекції праці, до прокурора і так далі) були спрямовані саме на захист її порушених трудових прав, які суд дійсно вважав порушеними.
Суд касаційної інстанції також не погодився з висновком судів нижчої інстанції про те, що при відмові в позові за основними вимогами - про відновлення на роботі, можна стягнути моральну шкоду, яка є похідною вимогою. Незалежно від підстав відмови в позові про відновлення на роботі (по суті вимог або по пропуску терміну звернення до суду) право позивачки є незахищеним, порушене право не відновлене, а отже, і підстав для відшкодування моральної шкоди, як похідної позовної вимоги за такі дії відповідача, немає.
Джерело: ВССУ
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
