При розгляді справи № 6-36цс15 ВСУ зробив правове укладення відносно стягнення відсотків на банківський вклад.
Роз'яснено, що по сенсу частини 1 ст. 1058 ГК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), яка прийняла грошову суму (вклад), що поступила від іншої сторони (вкладника) або поступила для неї, зобов'язується повернути суму вкладу і відсотки або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором. Згідно частини 1 ст. 1060 ГК договір банківського вкладу полягає на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад до запитання) або на умовах повернення вкладу після закінчення встановленого договором терміну (терміновий вклад).
Як випливає зі змісту ув'язненого між банком і вкладником договору, його автоматична пролонгація (без додаткового узгодження між сторонами) і зміна умов в односторонньому порядку не передбачено. Відповідно, оскільки безпосередньо в договорі встановлений термін його дії - 12 місяців з моменту укладення договору (11 квітня 2008 року), то з настанням визначеної в договорі дати повернення вкладу (11 квітня 2009 року), закінчується і дія укладеного між сторонами договору.
Таким чином, відповідно до ст. 598 ГК зобов'язання банку перед вкладником за договором банківського вкладу (депозиту) припинилися в строк, встановлений договором банківського вкладу. Закінчення терміну дії договору і невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, такі, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, які встановлені договором або законом.
Проте, приймаючи рішення про стягнення з банку на користь вкладника відсотки, встановлені договором банківського вкладу, за період з початку дії договору до дня фактичного повернення банком вкладу, апеляційний суд, з виводами якого погодився суд касаційної інстанції, вищезгадані положення норм матеріального права до уваги не узяв, положення частини 1 ст. 1058 і ст. 1061 ГК в спірних правовідносинах застосував неправильно і дійшов помилкового висновку про те, що правовідносини сторони, що виникли з договір банківський вклад, припинилися після фактичний повернення це вклад.
Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 1070 ГК за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує відсотки, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлене договором банківського рахунку або законом. Сума відсотків зараховується на рахунок клієнта в терміни, встановлені договором, а якщо такі терміни не встановлені договором, - після закінчення кожного кварталу. Відсотки, передбачені частиною 1 цієї статті, сплачуються банком в розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - в розмірі, який зазвичай сплачується банком по вкладу до запитання.
Отже, 8 грудня 2009 року (день перерахування банком депозитного вкладу і відсотків на вклад на поточний рахунок вкладника) між сторонами виникли правовідносини, витікаючі з договору банківського рахунку. Тому, враховуючи, що у справі, яке переглядається, умов для встановлення іншого розміру процентної ставки після закінчення терміну дії договору банківського вкладу від 11 квітня 2008 року сторони не визначили, суд безпідставно не застосував норми ст.ст. 1066, 1070 ГК і не врахував, що стягненню з банку підлягають відсотки за період з дня перерахування банком депозитного вкладу і відсотків на поточний рахунок вкладника до дня фактичного повернення банком вкладу по процентній ставці в розмір, який зазвичай сплачується банк по вклад до запитання.
Між сторонами виникли правовідносини, витікаючі з договору банківського рахунку; за користування грошовими коштами, які знаходилися на рахунку клієнта, банк повинен був сплатити відсотки в розмірі, встановленому договором.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
