На засіданні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України 3 червня було розглянуто справу № 6-276цс15 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу дерев, розташованих на тому, що належить відповідачці на праві власності земельній ділянці. За результатами розгляду була сформульована наступна правова позиція. Згідно частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу передбачений обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як по зверненню фізичних або юридичних осіб, поданому відповідно до ГПКв межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін і інших осіб, що беруть участь в справі.
Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу і надаючи правову оцінку укладеному договору, суд першої інстанції, з виводами якого погодився і суд касаційної інстанції, вийшов за межі заявлених позивачем вимог і дійшов помилкового висновку про те, що з відповідача на користь суспільства не підлягають стягненню грошові кошти відповідно до діючого договору.
ВСУ вказав, що суд касаційної інстанції порушуючи вимоги частини 2 ст. 625 ГК, необгрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договором купівлі-продажу, який є діючим.
У справі, що переглядається, відміняючи рішення апеляційного суду і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу є безпідставними, оскільки на момент укладення договору суспільство не мало повноважень власника в розпорядженні майном. У виконання договору купівлі-продажу позивач передав відповідачці дерева, а остання внесла в касу суспільства гроші в рахунок часткової оплати за договором. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на земельну ділянку поширюється і на багаторічні насадження, що знаходяться на цій земельній ділянці. Відповідачка, отримавши право власності на земельну ділянку, одночасно стала власником багаторічних насаджень на нім.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
