На засіданні Судової палати у господарських справах Верховного Суду України 2 квітня 2015 року було розглянуто справу № 3-44гс15 відносно будівництва офісно-житлового комплексу в межах охоронної зони ансамблю споруджень Софійського собору в Києві.
У лютому 2008 року Київрада передала ділянку по пер. Кияновскому, 12-А в оренду на 5 років ТОВ "Компанія "Веста-І" для будівництва офісно-житлового комплексу з підземною автостоянкою. Влітку 2013 року договір оренди був продовжений на 10 років з компанією "Веста-І" і ТОВ "Кафи Кафикаф".
Суд першої інстанції задовольнив позов прокуратури і відмінив рішення Київради. Проте апеляційний суд відмовив в задоволенні позову, рішення було підтверджене ВХСУ. Суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до положень ст. 32 Закону "Про охорону культурної спадщини" будівництво в деяких зонах охорони пам'ятників не забороняється, а тільки встановлюються певні обмеження режиму їх використання.
ВСУ відмінив постанову ВХСУ, що визнала законність прийнятих Київрадою рішень і договорів про надання земельної ділянки під забудову.
Роз'яснено, що відповідно до чинних нормативних актів на території історико-культурних заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов'язане з прокладенням інженерних мереж, необхідних для заповідників, благоустроєм території, відтворенням і реставрацією пам'ятників історії і культури, і дозволяється будівництво тільки особливо важливих споруд по індивідуальних проектах.
Офісно-житловий комплекс з приміщеннями соціально громадського призначення і підземною автостоянкою, для будівництва якого була виділена спірна земельна ділянка, не відноситься до особливо важливих споруд, а тому відведення земельної ділянки для цієї мети є порушенням ст.ст. 53, 54 Земельного кодексу і ст. 32 Закони "Про охорону культурної спадщини".
Крім того, ст. 9 Конституції і ст. 19 Закону "Про міжнародні договори України" передбачено, що діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 4 жовтня 1988 № 6673 - XI ратифікована Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16 листопада 1972 року.
Згідно ст. 4 Конвенції кожна держава - учасник визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію і передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, вказаної в ст.ст. 1 і 2, яке знаходиться на його території, покладається передусім на нього.
Україна як держава, яка внесло пам'ятник в Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, згідно п. 172 Керівництво, регулююче виконання Конвенції, добровільно узяла на себе зобов'язання по інформуванню Комітету всесвітньої спадщини через Секретаріат ЮНЕСКО про наміри почати або дозволити в зоні, що охоронялася, Конвенцією, значні роботи по відновленню або новому будівництву, які могли б вплинути на цінність об'єкту всесвітньої спадщини.
Незважаючи на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про законність прийнятих Київрадою оспорюваних рішень і договорів про надання земельної ділянки під забудову при неприйнятті заходів по інформуванню Секретаріату ЮНЕСКО про заплановане будівництво.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
