На Пленумі Вищого господарського суду 24 листопада 2014 року було прийнято постанова № 1 "Про деякі питання практики вирішення суперечок, що виникають з кредитних договорів". Роз'яснено, що якщо господарським судом буде встановлено, що кредитний договір укладений фінансовою установою і фізособою, яка придбала статус суб'єкта підприємницької діяльності після укладення такого договору, суд повинен припинити виробництво у справі на основі пункту 1 частини 1 ст. 80 ХПКоскільки вказаний кредитний договір не є господарським.
Також роз'яснений порядок рішення суперечок по валютним кредитам. При рішенні таких суперечок суди повинні встановити, чи отримав банк або іншу фінансову установу ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій. Відповідно до ст.ст. 1, 5 Декрету про систему валютного регулювання і валютного контролю надання кредитів в іноземній валюті віднесене до валютних операцій, здійснення яких вимагає отримання генеральних або індивідуальних ліцензій Нацбанку. ВХСУ вказав, що у разі надання і отримання резидентами валютних кредитів, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, вони вимагають отримання індивідуальній ліцензії. При цьому законодавством таких меж не встановлено і єдиною правовою основою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у них генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. В той же час судам слід враховувати, що згідно пункту 1.5 вказаного Положення про порядок видачі Нацбанком індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти використання іноземної валюти як засоби платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або одержувачем по валютній операції є уповноважений банк; ця норма торкається тільки операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Нацбанк видав йому банківську ліцензію і генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій.
На думку ВХСУ зміна економічної ситуації і коливання курсу іноземної валюти по відношенню до гривни є комерційними рисками сторін договору і не можуть бути підставами для зміни або розірвання кредитного договору, оскільки це не являються істотною зміною обставин у розумінні ст. 652 ГК.
Крім того, кредитні договори не є публічними договорами у розумінні ст. 633 ГК. Віднесення кредитних договорів до договорів приєднання за тією ознакою, що позичальник позбавлений можливості запропонувати свої умови договору, можливо у разі укладення такого договору між банком (іншою фінустановою) і фізособою, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності. При цьому предметом такого договору є споживче кредитування. Проте поділа в спорах, що виникають при виконанні таких кредитних договорів, по своєму суб'єктному складу не підвідомчі господарським судам.
Також ВХСУ роз'яснив питання застосування відповідальності за невиконання або неналежне виконання кредитних договорів, забезпечення виконання зобов'язань по кредитних договорах (порука, гарантія, запорука (іпотека), звернення стягнення на предмет запоруки (іпотеки).
Втратило силу роз'яснення Вищого арбітражного суду від 06.10.1994 № 02-5/706 "Про деякі питання практики рішення суперечок, пов'язаних з укладенням і виконанням кредитних договорів". Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 24.12.99 № 02-5/602 "Про деякі питання практики вирішення суперечок, пов'язаних із застосуванням Закону "Про запоруку" може враховуватися в частині, що узгоджується з чинним законодавством України і постановою Пленуму ВХСУ від 24.11.14 № 1.
На засіданні Пленуму також було прийнято постанова про особливості відновлення втраченої справи.
