Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВССУ, розглянувши в судовому засіданні 26 листопада 2014 року справу № 6-37639св14 по позову про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним притягненням до карної відповідальності і незаконним утриманням під вартою, встановила порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, що вплинуло на правильне рішення справи, і дійшла наступного правового висновку.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач переживав душевні страждання у зв'язку з незаконним притягненням до карної відповідальності, тривалістю перебування під вартою, що привело до порушення його законних прав, що підлягають захисту шляхом стягнення в його користь моральної шкоди. Апеляційний суд погодився з таким висновком, уточнивши мотиви задоволення позову. Проте суд касаційної інстанції повністю погодився з таким висновком.
Задовольняючи позов, суд керувався положеннями ч. 1 ст. 1176 ГК і Законом "Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Але апеляційний суд порушуючи вимоги ст.ст. 212-214, 303, 315 ГПК належним чином не дослідив надані сторонами докази, взагалі не звернув уваги на пояснення відповідачів і не врахував, що відповідно до положень ч. 4 ст. 1176 ГК фізична особа, яка в процесі досудового розслідування або судочинства шляхом самообмови перешкоджало з'ясуванню істини і цим сприяло незаконному засудженню, незаконному притягненню до карної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню админвзыскания у вигляді арешту або виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.
На думку ВСУ під самообмовою слід розуміти свідомо неправдиві свідчення підозрюваного, звинувачуваного, підсудного, дані з метою переконати органи попереднього слідства і суд в тому, що саме їм скоєний злочин, який він насправді не здійснював. Суд повинен враховувати причини, що спонукали особу до самообмови, оскільки в нормі ГК фактично йдеться про намір самообмови. Проте самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз або інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильствапогроз і інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором або судом.
ВСУ вказав, що при розгляді цивільної справи слід було також встановити, чи не був самообмова добровільним. У такому разі суд повинен оцінити виконання наслідком свого обов'язку по усебічному, повному і об'єктивному дослідженню обставин справи, оскільки визнання обвинуваченим своєї провини не має переваги в порівнянні з іншими доказами, воно може бути покладене в основу вироку тільки при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі.
Апеляційний суд також не дав оцінки тим доказам, які є в справі, а саме, що позивачем на досудовому слідстві здійснена самообмова, оскільки він самостійно написав явку з повинною про скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 УКпід час допитів в якості підозрюваного свою провину в його здійсненні визнав, в усіх слідчих діях, які проводилися з його участю, підтверджував факт скоєння злочину.
Апеляційний суд не оцінив і доказів, які містяться в матеріалах карного виробництва за фактом здійснення самообмови (явка з повинною, протоколи допиту підозрюваного, укладення амбулаторної судово-психологічної експертизи, протокол відтворення обстановки і обставин події із застосуванням відеозапису).
За інформацією прес-служби ВССУ
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
