У Віснику Верховного Суду № 9 опубліковані висновкивикладені в рішеннях, прийнятих при перегляді судового рішення на основі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ХПК, за I півріччя 2014 року.
Розглянувши справу № 3-12гс14 ВСУ вказав, що застереження ч. 1 ст. 35 Закону "Про іпотеку" про те, що у разі порушення основного зобов'язання і / або умов іпотечного договору іпотекодержатель направляє іпотекодавцеві і боржникові, якщо він відрізняється від іпотекодавця, письмова вимога об усунення порушення, не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.
У постанові від 29 квітня 2014 року у справі № 3-13гс14 ВСУ дійшов висновку, що визначення в договорі об'єму стічних вод у будь-який інший спосіб, навіть погоджений обома сторонами цього договору, суперечить вимогам законодавства про питну воду і питне водопостачання. Так, пункт 5.29 Правив користування системами централізованого комунального водопостачання і водовідведення в населених пунктах України містить вичерпний перелік методів визначення кількості стічних вод, який не підлягає розширювальному тлумаченню.
Також ВСУ роз'яснив питання визнання угоди такій, що здійснена під впливом обману. Так, обман має місце у разі навмисного введення іншої сторони в оману відносно обставин, що впливають на здійснення угоди. Наявність наміру в діях відповідача, істотність значення обставин, відносно яких особа введена в оману, і сам факт обману повинна довести особа, що діяла під впливом обману. Обман відносно мотивів угоди не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона угоди як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю (постанова від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14).
У справі № 3-20гс14 ВСУ нагадав про необхідність мотивованості судового рішення. Згідно з положеннями ст. 6 Конвенцій про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства України, рішення суду повинне містити мотиви відносно аргументів і аргументів представників сторін по суті спора, у тому числі і по застосуванню норм матеріального права. Правова позиція, висловлена в цій справі : по сенсу ст. 613 ГК кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не зробив дій, встановлених договором, актами цивільного законодавства або витікаючих з істоти зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до здійснення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не зробив дії, до здійснення яких боржник не міг виконати свій борг, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
При розгляді справи № 3-21гс14 ВСУ вказав, що суд не може припиняти діяльність суб'єкта господарювання у нього усіх необхідних правових підстав для її здійснення - відповідних рішень, договорів, дозволів, актів.
Відносно суперечок, що виникають з договорів про надання послуг, ВСУ вказав, що застосовуючи ст.ст. 901, 903 ГК, слід враховувати, що зміст предмета послуги за договором між сторонами складається як з власне професійних юридичних дій виконавця, невід'ємних від його обличчя, так і з позитивного для замовника ефекту від таких дій (постанова від 8 квітня 2014 року у справі № 3-7гс14).
У постанові у справі № 3-30гс14 ВСУ дійшов висновку, що засоби, отримані одній із сторін відповідно до ув'язненого договором постачання продукції живлення в якості плати за цю продукцію, не можуть бути витребувані відповідно до положень ст. 1212 ГК, оскільки ці засоби придбані за наявності на те правової основи.
Також в листі приведені правові позиції ВСУ у справах про банкрутство.
