На засіданні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України 18 червня 2014 гда було розглянуто справу № 6-69цс14 по позову про визнання договорів дарування недійсними внаслідок помилки відносно правовій природі угоди.
При перегляді справи ВСУ була висловлена правова позиція: відсутність у особи при укладенні договору дарування волевиявлення на безвідплатну передачу майна у власність обдаровуваного і передача його за умови здійснення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, всупереч вимогам ст. 717 ГК, є основою для визнання договору дарування недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 і ст. 229 ГК.
У цій справі касаційний суд, відмовляючи у відкритті виробництва, не звернув уваги на те, що всупереч вимогам ч. 1 ст. 229 ГК рішення апеляційного суду не містить переконливих висновків про наявність або відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачкою фактичних обставин угоди, що вплинуло на її волевиявлення і залишив без уваги виводи суду першої інстанції, засновані на встановленому факті відсутності волевиявлення при укладенні нею договори про безвідплатну передачу у власність відповідача будинку, який є її єдиним житлом, і двох земельних ділянок. Позивачка за станом здоров'я потребує стороннього відходу і матеріальної допомоги, погодилася на передачу нерухомого майна у власність відповідача тільки за умови довічного утримання і, укладаючи спірні договори, помилялася відносно правової природи угоди, прав і обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем.
