Відповідно до прийнятого Кабміну розпорядженням від 17.10.2013 р. № 806-р Стратегія розвитку аграрного сектора економіки на період до 2020 р. спрямована на формування ефективного, соціально спрямованого аграрного сектора економіки, який повинен задовольнити потреби внутрішнього ринку і забезпечити провідні позиції у світі на основі його багатоукладності і пріоритетності підтримки господарств, власники яких проживають в сільській місцевості, поєднують право на землю насилу на ній, а також власні економічні інтереси з соціальною відповідальністю перед суспільством.
При цьому основними проблемами розвитку аграрного сектора економікисеред іншого, являються:
- нерівномірність розвитку різних форм господарювання з одночасним послабленням позицій середніх сільськогосподарських товаровиробників в результаті створення для різних по розмірах і соціальному навантаженні сільськогосподарських товаровиробників формально однакових, але не рівних умов господарювання;
- відсутність мотивації до кооперації і укрупнення дрібних сільськогосподарських товаровиробників в межах сільських громад, послаблення економічного грунту розвитку сільських громад;
- нестабільність конкурентних позицій вітчизняної сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках в результаті незавершення процесів адаптації до європейських вимог відносно якості і безпеки харчових продуктів;
- низькі темпи техніко-технологічного оновлення виробництва;
- наявність ризиків збільшення виробничих витрат в результаті росту рівня зношеності техніки, переважання використання застарілих технологій, збільшення вартості невідновних природних ресурсів в структурі собівартості виробництва вітчизняної сільськогосподарської продукції;
- втрати такої продукції в результаті недосконалості системи логістики її зберігання і інфраструктури аграрного ринку в цілому;
- відсутність у сільськогосподарських товаровиробників мотивації до дотримання агроекологічних вимог;
- обмежена місткість внутрішнього ринку споживання сільськогосподарської продукції, обумовлена низькою платоспроможністю населення;
- недостатня ефективність самоорганізації і саморегулювання ринку сільськогосподарської продукції, складність у виробленні сільськогосподарськими товаровиробниками консолідованої позиції по захисту своїх інтересів;
- непоінформованість значної частини сільськогосподарських товаровиробників про кон'юнктуру ринків і умови ведення бізнесу в галузі;
- незавершеність земельної реформи.
На думку авторів документу, до господарств, що мають велику соціально-економічну роль для сільських громад, належать:
- особисті селянські господарства, що використовують переважно власну працю, ведуть товарне виробництво, орієнтовані на збільшення загального доходу, тому більше мотивовані до виробництва трудомісткої сільськогосподарської продукції;
- суб'єкти ведення господарства, власники яких проживають в общині, у тому числі фермерські господарства, зареєстровані по місцю здійснення господарської діяльності і використовуючі власну працю і найману працю переважно односельців.
Метою Стратегії являється створення організаційно-економічних умов з метою ефективного розвитку аграрного сектора шляхом забезпечення єдності економічних, соціальних і екологічних інтересів суспільства для стабільного забезпечення населення якісною, безпечною, доступною вітчизняною сільськогосподарською продукцією і промисловості сільськогосподарською сировиною.
Моніторинг і оцінку ефективності реалізації Стратегії проводить Минагрополитики. Оцінка ефективності реалізації Стратегії грунтуватиметься на результатах виконання Державної програми розвитку аграрного сектора економіки на період до 2020 р.
