Неможливість бути апатридом
З правової точки зору правильно говорити не про позбавлення особи громадянства, а про втрату нею громадянства України. І між цими термінами є одна принципова різниця, яку не можна відкидати.
Аби зрозуміти логіку підходу до розв'язання питань громадянства, ми маємо виходити з трьох аксіом, які містить Конституція України:
по-перше, в Україні існує єдине громадянство;
по-друге, громадянин України не може бути позбавлений громадянства. Водночас не може обмежуватися і право змінити громадянство;
по-третє, підстави набуття та припинення громадянства визначаються виключно на рівні закону. Тобто, ані Президент, ані Кабмін, ані Державна міграційна служба чи будь-який інший орган, не можуть встановлювати правила.
Конвенція про скорочення без громадянства 1961 року та Конвенція про статус апатридів 1954 року (оскільки Україна приєдналася до них у 2013 році, вони мають силу закону) у доповнення закріплюють такі принципи:
- якщо законодавство держави дозволяє відмову від громадянства, така відмова не повинна призводити до втрати громадянства, крім випадків, коли відповідна особа має або набуває інше громадянство.
- держава не може позбавити особу її громадянства, якщо таке позбавлення зробить цю особу апатридом.
Отже, перший важливий висновок полягає в тому, що особа, навіть коли вона вчинила злочин проти держави, вона ані добровільно, ані примусово не може припинити правовий зв'язок з Україною (чим по суті і є громадянство), якщо вона не має громадянства іншої країни.
Не ініціює, а лише засвідчує
Відповідно до Закону «Про громадянство України», втрата громадянства по своїй суті є розплатою громадянина за якісь активні дії, які можна умовно позначити як моральна зрада своїй країні (не плутати із державною зрадою, що є злочином).
Такими діями (підставами для втрати громадянства) є лише три:
1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави;
2) коли свого часу особа отримала громадянство України шляхом обману (наприклад, подання фальшивих або неправдивих документів);
3) добровільний вступ на військову службу іншої держави.
У цьому випадку підхід держави наступний: оскільки особа знехтувала зв’язком з Україною, вона, хоча цього і не бажає, втрачає статус громадянина. І роль держави тут (і це другий важливий висновок) є похідною – лише оформити факт втрати громадянства. Ініціювати припинення громадянства (позбавляти особу громадянства) держава не може!
Крім втрати громадянства, Закон допускає також добровільний вихід з громадянства за клопотанням. Якщо не брати окремі випадки (діти, сім’я тощо), то за загальним правилом, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.
Але тут є цікавий нюанс: закон не дозволяє вихід із громадянства, якщо особі, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили й підлягає виконанню.
Таким чином, навіть якщо Україна прагне позбутися свого громадянина, останній повинен або мати громадянство іншої держави (тоді можливе оформлення втрати статусу), або хоча б ініціювати отримання громадянства іншої держави та подати клопотання про вихід з громадянства України.
Оформлення втрати та оскарження
Питання втрати громадянства вирішуються Комісією при Президентові України з питань громадянства. Подання до цієї комісії можуть внести державні та правоохоронні органи, які виявили підстави для втрати громадянства (наприклад, наявність чинного паспорта іноземної країни).
За підсумками засідання комісія ухвалює рішення внести на розгляд Президента України пропозицію про задоволення подання про втрату громадянства України та вважати особу такою, що втратила громадянство України. Голова Комісії направляє цю пропозицію Президенту разом із проектом Указу. І саме Указ стає фінальною крапкою у вирішенні питання громадянства особи.
Указ Президента можна оскаржити лише до Верховного Суду. І відповідні прецеденти вже мали місце.
Тож, що ж стосується окремих бізнесменів, політиків та священнослужителів, то ці випадки слід розглядати кожен окремо, а правову оцінку можна давати виключно аналізуючи відповідні укази Президента України. Більше того, частіше за все широкому загалу невідомо, чи є такі особи підозрюваними чи обвинуваченими в кримінальних провадження та чи мають вони громадянство інших країн. В публічному доступі немає указів щодо позбавлення громадянства, оскільки вони містять персональні дані, отже немає й обґрунтування таких рішень.
Для прикладу, наскільки нам відомо останній Указ Президента України про припинення громадянства України внаслідок виходу з громадянства України було видано 2 жовтня 2021 року (№ 548) щодо 1087 осіб. Але він відсутній в публічному доступі.
