«Основною особливістю договору позички є його безоплатність, – розповідає юрист Адвокатського бюро «Ципін і партнери» Аліна Сколота. – Це значить, що фізична чи юридична особа за таким договором може взяти в безоплатне користування як рухоме, так і нерухоме майно».
Договір позички – домовленість двох сторін, за якою одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Договір позички вважається укладеним з моменту передання майна у тимчасове користування (реальний договір), або коли майно буде передане у тимчасове користування після укладення договору (консенсуальний договір).
Позикодавець може розірвати договір позички достроково з будь-яких підстав. Зокрема, якщо передана у позичку річ раптом стала потрібна самому позичкодавцю.
Користувач також може розірвати договір позички достроково за будь-яких причин. При цьому він має попередити позичкодавця за 7 днів лише тоді, коли річ потребує особливих умов догляду або зберігання.
Укладаючи договір позички, зверніть увагу на заборону, установлену ч. 2 ст. 829 ЦК України: юридична особа-позичкодавець не може передавати в безплатне користування належне їй майно своєму засновникові, учасникові, керівникові або члену органу управління або контролю.
Головна відмінність договору позички від договору оренди в тому, що користування майном (річчю) здійснюється на безплатній основі. На це слід прямо вказати в договорі (ч. 2 ст. 827 ЦК України). А от оренда завжди платна, оскільки в договорі оренди обов’язково вказується ціна (розмір платежів).
Предметом договору позички може бути будь-яка індивідуальна річ, яка не споживається. Як правило, у позичку передаються речі, що не призначені для комерційного використання. До них належать речі побутового призначення, будівлі, інші капітальні споруди (їх окремі частини), транспортні засоби. За договором позички позичкодавець може передавати користувачеві не одну річ, а декілька, в тому числі різного призначення, хоча конкретною нормою закону таке положення не закріплено. Важливо, щоб річ (майно), яка є предметом договору позички, можна було ідентифікувати, оскільки користувач через певний строк зобов’язаний повернути її в такому самому стані, у якому річ була на момент її передання.
Гроші та речі з родовими ознаками (пальне, борошно, цукор тощо) можна позичити, але не взяти у позичку. Не можуть також бути предметом позички речі, обмежені у цивільному обігу (зброя, арештоване майно або застава).
Розпорядження державним та комунальним майном шляхом безоплатного надання у користування також є обмеженим.
Усна форма договору допускається між фізичними особами щодо речей побутового призначення. Але через складність та вартість сучасної побутової техніки письмова форма тут не буде зайвою. На підтвердження укладання договору можна оформити розписку користувача з описом предмета позички і терміну користування.
Договір позички за участю юридичної особи укладається в простій письмовій формі (ч. 2 ст. 828 ЦК України).
Нотаріальному посвідченню підлягає договір позички:
«У випадку недотримання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договір уважається нікчемним (ст. 220 ЦК України)», – пояснює юрист.
Закон не встановлює обов’язкових умов договору позички, тому їх визначають з огляду на загальні положення Цивільного кодексу.
Найголовніше, що має бути зазначено в договорі позички, — її безоплатність, оскільки закон передбачає пряму домовленість про це.
Якщо сторони цього не зазначать, прийдеться доводити, що між ними існували виключно некорисні відносини щодо ціни/розрахунків.
У договорі позички треба зазначити предмет — річ, про користування якою домовляються сторони (адреса приміщення, марка й номер транспортного засобу, технічні характеристики іншої речі).
Строк позички також бажано прописати в договорі. Якщо він не встановлений, його визначають відповідно до мети користування річчю.
Але іноді річ позичається для споживчих цілей (як то користування автомобілем), а не для разових потреб (ремонт). Тому термін користування неможливо обґрунтувати метою. У такому випадку договір буде вважатися укладеним на невизначений строк за аналогією до орендних відносин.
Права та обов’язки сторін, а також санкції за порушення умов договору будуть завжди доречними з метою уникнення непорозумінь у майбутньому.
