І на останок, щодо вигаданої тези «стандарт «достатніх підстав (доказів) для підозри» є нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри». Визначення таких СТАНДАРТІВ відсутнє як в національному законодавстві, так і в рішеннях ЄСПЛ. Тобто ніде не має чіткого визначення «стандартом «достатніх підстав (доказів) для підозри є - ….» чи стандартом «обґрунтованої підозри» є - …». Нема порівняння стандартів, розуміння чому один нижче, менше, вужче за іншій, коли доцільно використовувати перший, а коли другій. Слід зауважити, що сторона обвинувачення та й суд інколи ще використовують «стандарт розумної підозри» або розумну підозру. Видуманий термін, нажаль. Скільки видів підозр взагалі буває? Ця вся абракадабра тягнеться з спроб натягнути практику ЄСПЛ на свій бік. Тут доцільно нагадати рішення ЄСПЛ «Хаджіанастасіу проти Греції», «Болдя проти Румунії» та «Папон проти Франції»: «Національні суді повинні досить чітко викладати мотивування своїх рішень, щоб дозволити будь-якій стороні ефективно здійснювати право на оскарження». «Хоча суді не зобов’язані давати докладну відповідь на кожний поданій аргумент, з рішення має бути очевидно, що всі суттєві питання справи були розглянуті». «Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, що відображає принцип, пов’язаній з належнім відправленням правосуддя, у рішеннях суддів і трибуналів повинні бути належним чином викладені аргументи, на яких вони ґрунтуються». В огляді практики ВАКС спірні тези також обґрунтовуються ст.157, 163, 234, 260, пункт 1 частини третьої ст.132 КПК та інші). Але, наприклад, ст. підпункт 2 п.2 ст. 157 КПК зазначає, що «слідчій суддя при відстороненні враховує «достатність доказів, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення». З цього зовсім не слідують спірні тези. Або п.7 ст.163 «Слідчий суддя, суд в ухвалі про надання тимчасового доступу до речей і документів може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав вважати, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів». Теж саме, ні до чого. Або пункт 1 частини третьої ст.132 КПК: «існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження». Це також не пояснює спірні тези. Що до ЄСПЛ. Практика ВАКС посилається на рішення «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994. Рішення саме з такими реквізитами не існує взагалі. Так, дійсно, є ряд рішень ЄСПЛ де суд визначає термін «обґрунтована підозра». Наприклад справа «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року в п. 175: «…термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення…». К такому же висновку прийшов в ЄСПЛ в справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990, «Кавала проти Туреччини» від 10 грудня 2019 року (п.126-128) та безліч інших. Саме з них і було виписано слідчим суддею: «для цілей повідомлення особі про підозру він (стандарт «достатніх підстав (доказів) для підозри) передбачає наявність доказів, яке лише об’єктивно зв’язують підозрюваного з певнім кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри». Але ж, якщо, наприклад, читати ті рішення, то річ там йдеться саме про ЗАТРИМАННЯ. І саме про затримання йдеться у статті 5 підпункт с пункту 1 Конвенції: «законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення», на яку хибно посилається ВАКС. Зрозуміло, що на момент затримання та вручення підозрі достатньо «наявність доказів, які лише об’єктивно зв’язують підозрюваного з певнім кримінальним правопорушенням». Але, як вже було зазначено вище, національне законодавство передбачає можливість оскарження підозри саме по спливу двох місяців, а не з моменту затримання, як в деяких європейських країнах. Тому в оскарження підозри, так і в наявність достатніх доказів, КПК покладає зовсім інший зміст. Тут доцільніше було б нагадати рішення ЄСПЛ «Белле проти Франції», а саме п.38: «Для того, щоб право на доступ к правосуддю було ефективнім, особа повинна мати реальну можливість оскаржити діло, що порушує його права».
