Згідно з п.1 ст.84 КПК «Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню». Саме достатність доказів згадується в п.1 ст.94 КПК: «Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення». Тобто, слідчий суддя повинен перевірити для початку належність, допустимість та достовірність доказів, а сукупність належних, допустимих, достовірних доказів – з точки зору достатності. Тому теза слідчої судді, що на досудовому розслідуванні перевіряється достатність доказів без перевірки допустимості є хибна. Слідча суддя посилається в ухвалі на п.1 ст. 89 КПК «Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення». Слід зазначити, що усі юридичні колізії тлумачяться на користь особи. Це слідує по-перше з практики ЄСПЛ. Так ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50−56) зазначив, зокрема, «що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією»… Крим того, п.6 ст. 9 КПК каже: «У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу». Підпункт 10 п.1 ст.7 КПК каже, що кримінальне провадження повинне відповідати такім засадам як: «презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини». Визначення презумпції в КПК міститься в ст. 17. Так п.3 ст. 17 КПК наголошує: «Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом», а п.4 ст.17 «усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи». Також треба згадати і статтю 62 Конституції України: «Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь». Тобто слідча суддя, у тому числі при вирішенні питання скасування повідомлення про підозру повинна перевіряти докази на достатність, належність, допустимість і достовірність. Також слід згадати рішення ЄСПЛ «Вєра Фернандес-Уідобро проти Іспанії» п.108-114, де суд зазначив: «стаття 6 $1 Конвенції може бути визнана такою, що застосовуються до стадії досудового слідства». Та рішення ЄСПЛ «Шабельнік проти України» від 19 лютого 2009 року п. 52 («… вимоги ст. 6 (зокрема п. 3) можуть також бути застосованими ще до того, як справу направлено на розгляд суду…)».
