На сьогоднішній день в Україні працює три окремі системи захисту. Не дивлячись на їх пов’язаність, це призводить до неефективного реагування на загрози комплексного характеру. Внаслідок цього, у державі зростають ризики заподіяння шкідливих дій стосовно об’єктів критичної інфраструктури. Тож існуюча у цей час нормативно-правова база не може бути надійним «фундаментом» побудови дієвої системи захисту таких об’єктів. Державі необхідно запровадити єдину термінологію та підходи у цій сфері. Зважаючи на досвід провідних країн світу, питання побудови ефективних механізмів реагування на загрози, небезпеки і ризики має стати вагомою частиною системи національної безпеки.
Існуючої на цей момент нормативно-правової бази у сфері захисту об’єктів критичної інфраструктури вочевидь недостатньо. Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» впроваджує визначення терміну «об’єкта критичної інфраструктури», визначає повноваження для переліку об’єктів критичної інфраструктури, проте не встановлює критеріїв ідентифікації таких об’єктів. І хоча держава намагається робити кроки у сторону поліпшення (зокрема, почато процес вступу України до Об’єднаного центру передових технологій з кібероборони НАТО; затверджена Стратегія кібербезпеки України), цього все одно замало.
Підвищити ефективність правового-регулювання в контексті захисту критичної інфраструктури може прийняття базового закону «Про критичну інфраструктуру та її захист». В Україні уже існує та перебуває на стадії погодження такий законопроект, розроблений Мінекономрозвитку на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 р. № 1835/4/1-17 до Указу Президента України від 16.01.2017 р. № 8/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.12.2016 р. «Про удосконалення заходів забезпечення захисту об’єктів критичної інфраструктури». Законопроект визначає основні терміни, принципи, засади та унормовує діяльність у сфері захисту критичної інфраструктури. Проте, не дивлячись на прогресивний характер даного законопроекту, очевидною вбачається можливість його вдосконалення. Тож подальше доопрацювання та прийняття такого закону, що дасть змогу чітко визначати критерії й методологію ідентифікації об’єктів критичної інфраструктури, а також запровадити комплексний підхід до їх захисту, було б логічним розвитком подій, зважаючи на його об’єктивну необхідність у сьогоднішній Україні.
Висновки
Отже, великий досвід провідних держав світу, приділення особливої уваги та постійний пошук механізмів удосконалення сфери захисту об’єктів критичної інфраструктури слугує істотним закликом до дій для вітчизняного законотворця. Тож враховуючи пріоритетність такого напряму, необхідним є доопрацювання та прийняття закону «Про критичну інфраструктуру та її захист», що дозволить чітко визначати критерії ідентифікації об’єктів критичної інфраструктури, впровадити системній підхід та уодноманітнити термінологію. Не менш важливим напрямом постає ефективна міжнародна співпраця, адже оптимізація механізму забезпечення захисту об’єктів критичної інфраструктури має базуватися на формуванні ефективної моделі забезпечення безпеки.
Кузьменко Єгор Олександрович
Юрист
