Взагалі застосовувані сторонами в договорі механізми вирішення спорів мають бути продуманими від і до, починаючи з моменту і умов виникнення права на звернення до арбітражу і закінчуючи порядком та умовами виконання його рішення. Як свідчить практика, в силу особливостей національного законодавства деяких юрисдикцій, в тому числі, України, такі правові механізми, як забезпечення позову або забезпечення доказів, в сфері міжнародного арбітражу працюють трохи інакше. Так само є певні проблеми при спонукання сторін до виконання проміжних рішень, не пов'язаних з вирішенням спору по суті. І, звичайно, виконання рішення міжнародного арбітражу, нехай навіть сторони визнали його найостаточнішим і найбезповоротнішим, теж часто знаходиться під питанням.
Я не маю на меті в цій статті кинути тінь на інститут міжнародного арбітражу або поставити під сумнів його ефективність, навпаки, я вважаю його одним з найбільш адекватних правових інструментів для вирішення спорів між бізнес-суб'єктами з різних юрисдикцій. Але я пропоную, навіть наполягаю на тому, щоб сторони, які планують його використовувати, проявляли усвідомленість - і в формулюванні договірних зобов'язань, і у виборі права, якому вони підпорядковують свої договори, і у визначенні порядку і умов звернення до міжнародного арбітражного суду, і в визначенні самого суду (вивчивши попередньо його регламент), і в погодженні процедури арбітражного провадження.
Окрему увагу наостанок я хочу приділити питанню витрат на арбітраж. Міжнародний арбітраж - задоволення не з дешевих, і у сторони, яка в такий спосіб планує захищати свої права, має бути реальна можливість цю процедуру оплатити, починаючи від реєстраційного та арбітражного зборів, і закінчуючи оплатою правової допомоги та технічними витратами (перекладом документів, відрядними і так далі ). Далеко не кожен текст зовнішньоекономічного договору з тих, що мені вдалося побачити, містить чітке розуміння розподілу витрат між сторонами на різних етапах його укладення, виконання, припинення, звернення до арбітражу та виконання арбітражних рішень. Я бачила багато розмитих положень про гіпотетичну компенсацію чогось комусь в якомусь неіснуючому випадку, але реальних дієвих положень я практично жодного разу там не знаходила. Так само я там не знаходила можливості альтернативного вирішення проблеми, якщо якийсь передбачений договором механізм з об'єктивних чи інших причин виявиться неефективним або непрацюючим.
Ось уявіть собі ситуацію: договором передбачено певний порядок виходу з ситуативного кризи, що виникла в ході виконання договору, але виявляється, що за період дії договору в силу об'єктивних обставин (наприклад, змін в законодавстві) він більше не підлягає застосуванню. А в договорі в кращому випадку записано (як я неодноразово бачила), що сторони зобов'язуються «замінити непрацююче положення працюючим» (умовно). А сторони перебувають в глибокому конфлікті, спробуйте змусити їх зібратися і вдосконалити договір або ж, чого доброго, укласти новий. Ні, в такій ситуації кожна сторона буде тягнути ковдру на себе і по максимуму вичавлювати користь для себе з того, що є. Тому всі положення в договорі мають бути прописані так, щоб вони згодом могли бути застосовані навіть у спірній ситуації, коли сторони вже не здатні ні про що більше домовитися.
На закінчення хочу сказати наступне: найкрутіший міжнародний арбітраж не є панацеєю від нашої недалекоглядності, але при правильному підході він може стати виключно ефективним механізмом вирішення практично будь-яких зовнішньоекономічних спорів.
