Як оплачується тимчасова непрацездатність у період відпустки?
Оплаті підлягає лікарняний, який виданий під час перебування у щорічній відпустці або додатковій соціальній відпустці працівникам із дітьми.
Період тимчасової непрацездатності під час перебування працівника у щорічній відпустці оплачують у звичайному порядку: перші 5 днів – за рахунок роботодавця, а решта днів – за рахунок Фонду соціального страхування.
Нарахування середньої заробітної плати для визначення суми відпускних здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 року № 100 (далі – «Порядок»).
Обчислення середньої заробітної плати для оплати працівнику періоду перебування у відпустці здійснюється виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.
Згідно з пунктом 5 Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Тимчасову непрацездатність оплачують за всі календарні дні хвороби (включаючи робочі, вихідні, неробочі або святкові дні). Розрахунок лікарняних здійснюють за нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 року № 1266.
Розмір лікарняних залежить від страхового стажу та наявності пільгового статусу в застрахованої особи.
Головними критерієм, що впливає на розмір допомоги є сума заробітної плати за останні 2 роки, страховий стаж, період хвороби.
Таким чином, продовження чи перенесення основної чи додаткової відпустки у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю гарантовано законом, однак ні Кодекс законів про працю України, ні Закон України «Про відпустки» не передбачає звернення працівника з заявою про продовження відпустки, як не передбачає і необхідності отримання на це згоди роботодавця, оскільки період надання відпустки сторонами уже узгоджено. Єдиним обов’язком працівника є повідомлення роботодавця про тимчасову непрацездатність, яка має бути засвідчена у встановленому порядку, тобто шляхом видачі належним чином оформленого листа непрацездатності.
Водночас чинне трудове законодавство України не передбачає саме і виключно письмову форму повідомлення про тимчасову непрацездатність. Таке повідомлення може бути вчинене у будь-який спосіб. А надання листка непрацездатності можливе після виходу з відпустки, що буде підтвердженням правомірності такого продовження і унеможливить обмеження прав працівника та не порушить прав роботодавця, який за відсутності належного підтвердження настання тимчасової непрацездатності не позбавлений можливості прийняти рішення про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.
Разом з тим, перенесення відпустки на інший період свідчить, що сторони мають узгодити вказане питання відповідно до загальної процедури, тобто як працівник, так і роботодавець мають визначитися, чи відповідає новий період відпустки їх інтересам та чи не порушуються процес організації праці, визначений роботодавцем, та право на відпочинок працівника. Перенесення відпустки передбачає звернення працівника з відповідною заявою до роботодавця та видання наказу роботодавцем, що свідчить про волевиявлення сторін на погодження з новим періодом надання відпустки.
Отже, як міжнародними, так і національними нормативними актами передбачено право найманого працівника на відпочинок, це право визнане одним з основоположних прав людини і підлягає підвищеному захисту.
