Так, за вироком місцевого суду особу засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК, та призначено покарання у виді обмеження волі на певний строк із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на певний строк. Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу сторони захисту, змінив згаданий вирок суду та на підставі ст. 75 КК звільнив особу від відбування основного покарання з випробування з іспитовим строком на певний строк. Верховний Суд розглянув касаційну скаргу сторони обвинувачення на ухвалу апеляційного суду та дійшов висновку про те, суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок місцевого суду, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням. Проаналізувавши положення примітки до ст. 45, ч. 1 ст. 75 КК, Верховний Суд зазначив, що особу засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК, один з яких відноситься до корупційних. А тому, апеляційний суд, звільнивши особу від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, яку визнано винуватою у вчиненні корупційного кримінального правопорушення, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки застосував закон, який не підлягає застосуванню http://reyestr.court.gov.ua/Review/90872676).
У той же час, частиною 2 статті 75 КК передбачено, що в разі затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п’яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Тобто, згаданою нормою закону сторонам кримінального провадження надано право подавати на затвердження суду узгоджене між собою покарання зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Вищий антикорупційний суд вироком затвердив угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні, укладену між прокурором та обвинуваченою особою, яку визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК, і призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років, а на підставі ст. 75 КК особу звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89498553).
Притримується аналогічної позиції Вищий антикорупційний суд у частині застосування ст. 75 КК і в інших кримінальних провадженнях при затвердженні угоди про визнання винуватості, про що свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень.
Однак, існує і протилежна позиція окремих суддів Вищого антикорупційного суду. Один із суддів в окремій думці вказав, що ч. 2 ст. 75 КК є похідною від ч. 1 цієї статті, у зв’язку з чим не може бути застосована судом окремо від норми ч. 1 ст. 75 КК. Суд може прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням виключно за умови, якщо він дійде висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Ця умова міститься лише у ч. 1 ст. 75 КК та відсутня у ч. 2 ст. 75 КК, у зв’язку з чим остання окремо застосована бути не може, а оскільки ч. 1 ст. 75 КК забороняє звільнення особи від відбування покарання за корупційний злочин, то ця заборона поширюється також і на випадки затвердження угод (https://reyestr.court.gov.ua/Review/91764712).
Отже, маємо неоднаковий підхід щодо можливості застосування ч. 2 ст. 75 КК до особи, яка вчинила корупційний злочин.
Також слід звернути увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 91 КК, вчинення особою будь-якого корупційного злочину також унеможливлює зняття судимості до закінчення строків, зазначених у ст. 89 КК.
На завершення хочу підсумувати, що WCC є досить різноманітною, постійно удосконалюється, що залежить, як від об’єкту злочинного посягання, так і суб’єкту злочину. WCC має, серед іншого, економічний характер злочинів, що завдає значних збитків державним та суспільним інтересам. Тому, наведені вище заходи кримінально-правової протидії «білокомірцевій злочинності» мають слугувати дієвим механізмом у боротьбі з таким протиправним явищем.
Козятник Людмила ГригорьевнаЮрист ЮК АМБЕР
Адвокат, магистр права
