Так, 11 грудня 2019 року Європейська комісія ухвалила комюніке "Європейський зелений курс" – програму дій, мета якої - зменшити викиди СО2 на 50-55% у 2030 р. та зробити Європу першим «кліматично нейтральним» континентом до 2050 року. Дорожня карта передбачає цілий комплекс заходів щодо підвищення ефективного використання енергоресурсів, переходу до «чистої» циркулярної економіки, зменшення забруднення та запобігання змінам клімату. Все це сприятиме покращенню якості життя людей та екології. Україна оголосила про приєднання до цієї угоди і підтримку зазначеного Європейського курсу. Незважаючи на те що пройшов понад рік з моменту ухвалення вказаного комюніке та підтвердження приєднання до нього нашої держави окрім публічних виступів, дієвих заходів щодо запровадження механізмів реалізації вказаного курсу до цього часу не розроблено.
Однією з ключових ідей «Європейського зеленого курсу» є активне запровадження відновлювальної енергетики ключову роль в якому відіграє розвиток водневих технологій, що повинно докорінно змінити структуру розвитку економіки кожної країни. Провідні країни Європи обговорюють стратегію розвитку вказаного напряму на рівні президента Франції та канцлера Німеччини. Саме ці країни взяли пальму першості в розвитку водневих технологій. Ними вже запроваджено відповідні стратегії та виділено вже понад 16 мільярдів Євро для реалізації водневих проектів. За прогнозами інвестбанку Goldman Sachs, ринок «зеленого» водню в Європі до 2050 року буде оцінюватись у 2,2 трильйона євро на рік. За оцінками Bank of Amerika обсяг глобальних інвестицій в інфраструктуру, пов’язаних з воднем, сягне 11 трильйонів доларів до 2050 року.
Великі сподівання у розвитку відновлювальної енергетики покладаються і на Україну. З урахуванням географічного розташування України, для реалізації вищезазначених цілей як вихід став активний розвиток відновлювальної енергетики, де особлива роль відведена енергії сонця та вітру. До речі, за підрахунками фахівців, за потенціалом можливості розвитку відновлювальної енергетики Україна друга у Європі після Великої Британії.
Завдяки пільговим умовам та введення так званого «зеленого» тарифу в Україні за останні роки значно збільшилась кількість вітрових та сонячних електростанцій, які уже ввійшли у повсякденний побут і не викликають шаленого здивування, як це було років п’ять-сім тому. Вказаний тариф характеризується тим, що тариф на електричну енергію з відновлювальних джерел, який зафіксований в часі та прив’язано до курсу Євро.
Проте, на даний час знаходиться багато скептиків, що критично оцінюють зазначені заходи і говорять про економічні прорахунки, які полягають у тому, що країна споруджує поновлювані об'єкти з найдорожчою у Європі електроенергією, щоб потім їх відключати, та ще й виплачувати «зеленим» відповідні компенсації. Цілком закономірно, що подібні цінові перекоси викликали хвилю громадського неприйняття «зеленої» енергетики в Україні. У свою чергу знаходячи винними чомусь розвиток технологій, проте зовсім не надаючи оцінку чиновницький прорахункам і здатності останніми до прогнозування результату.
Насправді модель розвитку відновлювальної енергетики у нашій країні не відрізняється від моделей розвитку і в інших країнах. Цілком закономірно, що вітряні та сонячні станції відрізняються вкрай нестабільним виробленням електрики із за природніх процесів. Звісно, що сонце не може світити однаково протягом 24 годин на день цілий рік так само як вітер не дує кожного дня з однаковою силою. Стає зрозумілим, що відновлювану енергетику можна ефективно розвивати тільки в комплексі зі збалансованим і оптимальним розвитком енергосистеми в цілому. Як це і відбувається в більшості своїй в ринково розвинених країнах.
