Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства є відносно новим правовим інститутом, який з початку 2018 р. почав активно застосовуватися у судовій практиці при розгляді справ про банкрутство. Це самостійний цивільно-правовий вид відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) чи інших осіб, у т.ч. керівника боржника у випадку підтвердження їх вини у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Варто зауважити, що основною підставою для застосовування такої відповідальності є саме доведена вина вказаних осіб у доведенні підприємства до стану неплатоспроможності.
Хоча поняття субсидіарної відповідальності існує в українському законодавстві ще з 1992 р. і закріплене в ч. 5 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», воно набуло широкого застосування лише після впровадження такого поняття в ст. 61 Кодексу України з процедури банкрутства.
Основною метою такої відповідальності є залучення винних у доведенні до банкрутства осіб до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених в ліквідаційній процедурі кредиторських вимог. Тобто це пошук ліквідатором додаткових джерел погашення боргу перед кредиторами.
Через наявні суперечності протягом довгого часу зазначений інститут відповідальності належним чином не діяв. Найбільшою проблематикою його застосування стало те, яким саме чином має бути доведена вина осіб, дії яких призвели до стану неплатоспроможності.
Ситуація почала змінюватися після узагальнення Верховним Судом у 2019 р. рішень судів з цього питання. На сьогодні існують правові позиції щодо застосування цього виду відповідальності і узагальнено практику її застосування, на аналізі яких хотілося б зупинитися докладніше.
Так, у своїй постанові у справі №923/862/15 від 30.01.2018 р. Верховний Суд дійшов висновку, що субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства застосовується за всі дії і рішення, що призвели до відсутності як засобів на рахунках, так і майна банкрута. Така відповідальність не ’пов’язується з наявністю вироків у кримінальних справах.
У постанові від 09.10.2019 р. у справі №910/21232/16 Верховний Суд дійшов висновку, що чинне законодавство не пов’язує можливість покладення субсидіарної відповідальності в порядку ч. 5 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на третіх осіб з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) складу кримінального правопорушення.
Особа, яка притягається до субсидіарної відповідальності, має довести відсутність своєї провини. Правом подавати заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства, наділений виключно ліквідатор банкрута. Аналіз фінансового стану банкрута в поєднанні з дослідженням ліквідатором підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами в справі про банкрутство дозволяє виявити наявність або відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) чи інших осіб, у т.ч. керівника боржника, за доведення до банкрутства юридичної особи. За наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у т.ч. керівника боржника, ліквідатор для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора в ліквідаційній процедурі подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше, ніж після завершення реалізації об’єктів ліквідаційної маси і розрахунків з кредиторами на підставі здійснення такої реалізації в ліквідаційній процедурі за неповного погашення кредиторської заборгованості банкрута. Такий висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 р. у справі №906/904/16.
