Україна є морською державою, під юрисдикцією якої знаходяться площі акваторій Чорного та Азовського морів, має значну довжину морських кордонів. Внутрішні водні шляхи складають близько 2 тисяч, а берегової лінії понад 2,8 тисяч кілометрів. В країні функціонують 13 державних морських торговельних портів. Крім того, послуги по обробці вантажів надають безліч структур, які експлуатують гідротехнічні споруди. У цілому у вказаній галузі здійснюють діяльність понад 250 суб’єктів господарювання. Окрім цього, у 2013 році окремо створено Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (ДП «АМПУ»), передумовою його створення та основними завданнями функціонування стало забезпечення діяльності морських портів, організація та забезпечення безпеки судноплавства, зберігання, ефективне використання і розвиток державного майна.
Поряд з цим, однією із складових належного функціонування судноплавства є високій рівень безпеки. Основи співпраці країн у розв’язанні проблем безпеки мореплавства викладені у міжнародних конвенціях, договорах, інших міжнародних документах, що мають на меті розробку технічних стандартів суден, правил їх руху, співпрацю щодо рятування людей та майна на морі, захист природного середовища від радіоактивного забруднення, виливу нафти, інших небезпечних речовин.
Основними завданнями державного регулювання у галузі водного транспорту є підтримання у внутрішніх водах та територіальному морі режиму судноплавства, належного технічного стану суден, що відповідають міжнародним стандартам безпеки, забезпечувати підвищення рівня державного нагляду, попередження аварійних подій на морському та річковому транспорті, ефективне функціонування системи пошуку та рятування людей.
Разом з тим, останніми роками проблема безпеки на водному транспорті набула загрозливого характеру.
Яскравий приклад того що відбувається на цьому напрямку є майже річна епопея з аварію танкеру «Delfi», та ліквідацією її наслідків.
Які висновки з неї можливо зробити? Це насамперед відсутність ефективних механізмів упередження аварій та забруднення моря (нагадаю, що власники танкеру «Delfi» мали проблеми з безпекою експлуатації та притягувались до відповідальності за забруднення довкілля). Інший висновок – відсутність ефективної державної системи безпеки судноплавства і механізмів усунення наслідків аварій та забруднення навколишнього природнього середовища. Важко зрозуміти чому вся існуюча система створених контролюючих органів, у тому числі різного роду, адміністрації, офіси, міністерства не виконали свої функції та не забезпечили своєчасного та ефективного подолання наслідків аварії (операція тривала з 22.11.2019 по 10.09.2020, тобто понад 10 місяців). Лише за безпосереднього втручання Президента України її наслідки вдалось ліквідувати. Третя складова - втрати. Перш за все це іміджеві втрати безпосередньо країни як надійного партнера, який здатний ефективно виконувати норми міжнародного морського права. Це іміджеві втрати органів виконавчої влади України та втрати бюджету такі як безпосередні витрати на ліквідацію наслідків аварії так і не отриманий прибуток від зриву курортного сезону.
Пропоную розібратися, що насправді відбулось та що стало причинами та умовами описаних вище наслідків і головне що необхідно задля уникнення аналогічних випадків.
Пропоную визначитись насамперед з достатністю правової бази.
Так, Відповідно до ст. 4 Закону України «Про транспорт», ст. 3 Кодексу торгівельного мореплавства України державне управління в галузі транспорту та регулювання торгівельного мореплавства здійснюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту та іншими органами державної виконавчої влади відповідно до компетенції.
Метою і завданням державного управління у галузі транспорту є його безпечне функціонування (ст. 3 Закону України «Про транспорт»). Загальні вимоги щодо забезпечення безпеки на транспорті викладені у ст. 16 Закону України «Про транспорт».
Забезпечення безпеки судноплавства має декілька основних аспектів:
- здійснення ефективного державного нагляду за безпекою судноплавства, попередження аварійних подій;
- безпечний технічний стан суден, водних шляхів сполучення, портів, гідротехнічних споруд, навігаціних та лоцманських засобів, рятувальних служб;
- виконання правил щодо безпеки руху та експлуатації транспорту підприємствами транспорту та іншими субєктами господарювання у цій галузі;
- відповідна кваліфікація спеціалістів водного транспорту.
Стаття 16-1 встановлює Державний нагляд (контроль) за діяльністю суб’єктів господарювання, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів (у тому числі небезпечних), юридичних та фізичних осіб
Продовження частина 2 та 3
Адвокат ЮК «Амбер»
І. Деркач
