22 жовтня у Касаційному адміністративному суді Верховного Суду судді, науковці та медіатори обговорювали проблемні питання застосування медіації в Україні.
Круглий стіл на тему «Медіація та адміністративний суд: дискусійні аспекти» модерувала суддя палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Тетяна Анцупова.
Голова КАС Михайло Смокович, вітаючи учасників заходу, зауважив, що процедуру примирення саме в адміністративній юстиції важко запроваджувати. Певний досвід з впровадження медіації в модельних судах свідчить про нерозуміння суті процедури, адже судді не мають домовлятися про мирові угоди з суб'єктами владних повноважень. До того ж, про медіацію не може йти мова, наприклад, у виборчих справах. Варто пам'ятати, що сторони можуть примиритися на будь-якій стадії судового розгляду, і навіть у виконавчому провадженні. Тому як перед початком судового розгляду, так і на кожній стадії судового процесу суддя повинен запитати у сторін, чи не бажають вони примиритися. Процедура примирення унормована ст. 190 Кодексу адміністративного судочинства . Глава 4 цього Кодексу регулює процедуру врегулювання спору за участю судді. Але М. Смокович наголосив на важливості доопрацювання цих положень. До того ж, на його думку, повноваження щодо застосування медіації мають бути надані і суб'єктам владних повноважень.
В свою чергу суддя Микола Гімон зазначив на важливості подібних обговорень, адже, оскільки досвіду застосування процедур у реальних справах судді не мають, саме такі заходи допоможуть напрацювати правильні підходи.
Про міжнародний досвід розказала член Вищої ради правосуддя і медіатор Лариса Швецова. Загалом у світі застосовують понад 20 видів позасудового врегулювання спорів. Наприклад у Голландії і Німеччині близько 40 % справ розглядаються з застосуванням процедури медіації. Врегулювання ж спору за участі судді (який запроваджено в Україні) є «канадським проектом», хоча там ця модель і не закріплена законодавчо. В свою чергу в США процедура медіації обов'язково передує зверненню до суду: останній не прийме заяву до розгляду, якщо процедура не проведена.
Л. Швецова пояснила, що медіатор не надає порад, він лише допомагає сторонам ухвалити рішення. Медіація заснована на добровільності, і не може бути застосована, якщо дві сторони не погодились на це. Опоненти мають бути активними і нести відповідальність за ухвалене рішення. Процедура завжди є конфіденційною, а медіатор - незалежним і неупередженим.
Варто зазначити, що медіація і врегулювання спору за участю судді є різними процедурами різного правового значення. Зокрема, як пояснила науковець та медіатор Наталія Ковалко, врегулювання спору за участі судді за кодексом можливо лише до початку розгляду справи по суті - на стадії підготовчого провадження. До того ж, цю процедуру не може застосовувати суд касаційної інстанції (але можлива медіація). Цю тезу підтримав і доктор юридичних наук, професор Олег Муза, який пояснив, що в апеляційній і касаційній інстанціях може бути застосована лише медіація, а не процедура врегулювання спору за участю судді. Також він погодився з необхідністю розширення дискреції суб'єктів владних повноважень. Матеріальну сторону інституту має врегулювати спеціальний закон.
Не можна змішувати процедури медіації і регулювання спору за участю судді - впевнена професор та медіатор Наталя Крестовська. Одна з причин - виконання договорів, укладених за процедурою медіації регулюється цивільним законодавством - такі договори мають статус цивільно-правових. Пані Крестовська зазначила, що хоча «медіатор» входить в класифікатор професій, має бути розроблений стандарт професії (а не «соціальної послуги» ) та профільний закон (нагадаємо, законопроект про медіацію було прийнято в першому читанні у листопаді 2016 року).
І хоча дискусія щодо окремих питань медіації триває, Н. Крестовська впевнена, що медіатором зможе бути будь-яка повнолітня дієздатна особа, яка пройшла спеціальну підготовку і набула практичних навичок. Кваліфікованих медіаторів включають до реєстру (зокрема, створений Національною асоціацією медіаторів України). Україна має впровадити медіацію і ключова роль в цьому питанні відводиться суддям, - зазначила Н. Крестовська.
Судді як практики вказували і на проблеми цих інститутів. Зокрема, суддя, задіяний у врегулюванні спору, не має права в подальшому розглядати цю справу в якості судді: здійснюватиметься перерозподіл. Сторони можуть зловживати цією нормою, спеціально заявляючи про альтернативне врегулювання, маючи на меті перерозподіл справи. І застосування процесуального штрафу цьому не зарадить.
Марина Ясинська, головний редактор ЮРЛІГИ
