1. Чесність. Мені немає, чого приховувати. Хоча, поняття абсолютної чесності не існує - просто треба знати, кому, що, де, як і з якою метою казати. Не буває абстракцій, існують конкретні ситуації. Клієнтам я завжди кажу правду, навіть якщо їм ця правда не подобається. Пояснюю, що їх насправді чекає по справі, а вони - роблять вибір.
2. Емоційність. Людина, яка позбавлена емоцій - хвора людина. Ми думаємо емоціями, на цю тему є безліч досліджень психіатрів. Беземоційна людина не здатна прийняти рішення. Юристи, звісно ж, теж емоційні. Серед юристів така ж сама кількість різних психотипів, як серед будь-якого іншого прошарку суспільства. Хіба що, серед юристів більше людей, які мають абстрактне мислення.
3. Адвокати - не правозахисники. Треба розрізняти адвокатську діяльність і правозахисну - це абсолютно різні речі. Адвокати працюють на свого клієнта, а правозахисники, принаймні, декларують свою боротьбу за абстрактну справедливість та права людини.
4. Індивідуальна робота. Клієнти різні, і адвокати теж різні. Комусь подобається працювати в адвокатській конторі, мати шикарну вивіску тощо, а хтось - взагалі невідомий широкому загалу, працює у себе вдома, і лише за рекомендаціями знайомих. Хтось любить пускати пилюку в очі клієнтам, а хтось - надає перевагу непомітності.
Особисто мені контора не потрібна, оскільки у мене четверо дітей, і мені немає коли там сидіти. Працюю я, в основному, в Інтернеті. Іншим адвокатам, безумовно, контори на користь, інакше вони б не організовували фірми. А у мене - суто індивідуальна робота.
Не знаю, з яких спонукань клієнти звертаються саме в фірми, в яких працюють такі ж адвокати, як і ті, що працюють індивідуально. Але, можливо, клієнти почуваються впевненіше, якщо вони мають справу з якоюсь фірмою. Особисто я знаю, що в будь-якому “індивідуальному” бізнесі існує правило - або ти працюєш, або ти не працюєш. А є у тебе контора, чи ні - це не впливає на результати діяльності.
5. Професійна взаємопідтримка. Адвокат - якщо він нормальний адвокат - ніколи не залишиться без клієнтів. Йому, за великим рахунком, не потрібна ніяка організація, бо робота адвоката - індивідуальна. Організація потрібна адвокатам лише для самозахисту від свавілля влади. Коли в Подільському РУ ГУ МВС в місті Києві мене кинули за грати за намагання допомогти клієнтці, виконати свій обов'язок, то я була дуже рада, що близько трьох десятків членів нашого Комітету САУ з захисту адвокатів приїхали і “закошмарили” міліцію зі страшною силою. Це прекрасно.
6. В наших поточних умовах, коли далеко не у всіх людей є гроші хоча б на якусь адвокатську допомогу, коли, по суті, немає ані державної, ані муніципальної адвокатури, треба дозволити здійснювати захист кому завгодно. Адже пересічній людині краще, щоб її захищав сусід, друг, родич, який хоч трохи розуміється у юриспруденції, ніж залишитися без допомоги взагалі. Якщо держава буде здатна забезпечити всіх хоча б мінімальною юридичною допомогою, тобто, оплачувати кваліфікованих адвокатів, тоді можна буде говорити про повне усунення не-юристів від адвокатської діяльності. А зараз - це просто блюзнірство і знущання над народом.
7. На популярність не зважаю. Я не збиралась ставати популярною - я просто працювала. І зараз мене мало хвилює ступінь моєї відомості - роблю ту саму роботу, яку і робила завжди. В політику йти не хочеться - що я там забула? А якщо навіть уявити, що мені колись захочеться зайнятися політикою, - де я візьму ресурси, щоб пройти кудись? Законопроекти я і так готую, мені є через кого їх лобіювати. Багато лоббістських груп звертаються до мене із різноманітними законопроектами, питають мою думку.
Також я проводжу дослідницьку роботу - для всіх. Замість того, щоб заробляти бабло, я займаюсь дослідженнями, і публікую результати своїх досліджень у вільному доступі. Всі це знають.
8. Живу в Україні. Я аскет по життю, мене все в нашій країні влаштовує, окрім "бєспрєдєла", з яким я по мірі сил борюсь. У мене є все, що мені треба: житло, авто, гроші на дітей. Конституція наша далеко “не фонтан”, і ще й та не дотримується. Формальне право існує, його використовують, але все залежить від стану справ в суспільстві загалом. Яку б найкращу Конституцію не написали, все одно її будуть виконувати лише в тій мірі, до якого рівня розвитку дійшло суспільство.
9. Пишу українською. Я знаю декілька мов, але пишу статті здебільшого українською. Кому треба - перекладе, зараз немає проблем з тим, аби “кинути” статтю в Google Translatе. Якщо у когось і на це не вистачає мозку, отже, йому мої статті не потрібні. Такі специфічні теми все одно будуть читати лише ті, кому це дійсно цікаво. Особисто я не знаю жодної людини в Україні, яка б не розуміла українську мову.
10. Країні потрібні юристи, а не мажори. Що стосується стану юридичної освіти в Україні - це нуль, повний і абсолютний нуль. Не тому, що немає викладачів, - просто практично нема кого вчити. Буквально мізер студентів, які зараз навчаються юриспруденції, дійсно достатньо профорієнтовані. А абсолютна більшість - це напівскажені мажори, яким нічого не потрібно, ніяка наука. Бачите, як вони працюють, що вони “несуть”, на якому рівні відправляють правосуддя.
Юриспруденція стає спадковою справою, і кожен, хто прорвався хоч на якусь посаду - суддівську, прокурорську, ментівську - пхає своїх дітей на “хлібні” юридичні місця, незважаючи на те, що в цих дітей немає до такої роботи ніякої схильності. Куди не глянь - всюди діточки наших діючих суддів, прокурорів, міліціонерів. Юристи нам потрібні, але кваліфіковані. Дипломи є у багатьох, а розбирається у юриспруденції на рівні, вищому від рівня банального ремісництва, - мало хто.
11. Інтернет - невід'ємна частина життя. Інколи я розповсюджую через соцмережі свої ідеї, а інколи мені просто приємно з кимось посваритися.
12. Мій основний принцип незмінний - навіть якщо твої можливості та ресурси обмежені, все одно дій, тому що тільки завдяки діям можуть зрости твої можливості та розвинутись ресурси.
