Питання можливості громадян виказати свій протест проти влади завжди було гострим. Конституційне право на мирні зібрання в Україні законодавчо не врегульвано, про що вже зробив висновок ЄСПЛ. Зокрема, досі діє Указ Президіуму Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року № 9306-XI «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР», який встановлює 10-денний срок повідомлення про проведеня акції. За його порушення передбачена адміністративна відповідальність - штраф. Судова практика неоднозначна - деякі суди застосовують Указ, деякі - ні, оскільки Конституцією передбачено, що обмеження права на мирні зібрання може бути встановлено виключно законом. Зазначимо, що це - не єдина проблема з обмеженням цього права.
Тим не менш, неврегульованість питання мирних зібрань не завадила проведенню протестів, які згодом отримали назву Революція Гідності. Можливо, саме з цим і пов'язано зволікання нової влади з прийняттям Закону про мирні зібрання, який би встановив правове поле для протестних настроїв.
ЮРЛІГА поцікавилась думкою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Богдана Саніна з цього приводу.
Влада в Україні змінилась внаслідок мирного зібрання, яке переросло у збройний конфлікт. За президенства Януковича ЄСПЛ було винесено 2 рішення (по справам Вєренцова і Шмуковича), згідно з якими Україна має однозначно врегулювати питання реалізації права на мирні зібрання. На Вашу думку, чому закон досі не прийнято?
Дійсно, рішеннями Європейського суду з прав людини («Вєрєнцов проти України» та «Шмукович проти України») було акцентовано увагу на необхідності чіткого регулювання порядку проведення мирних зібрань в Україні. Але питання прийняття єдиного уніфікованого закону, який би врегульовував порядок проведення мирних зібрань, піднімалось вже досить давно.
Так, у 2008 році Урядом було подано законопроект «Про порядок організації і проведення мирних заходів» (№ 2450а від 06.05.2008 р.), який визначав порядок проведення мирних зібрань та надавав відповіді на окремі питання щодо проведення мирних зібрань. У 2012 році комітет відклав його розгляд - це останні відомості про законопроект, зафіксовані на офіційному веб-сайті Верховної Ради України. Його подальша доля невідома. Однак, у 2013 році було зареєстровано два інші законопроекти, які визначають порядок проведення мирних зібрань (№ 2508а від 04.07.2013 р. та № 2508а-1 від 17.07.2013 р.), але у 2014 році вони були відкликані.
Давайте розглянемо найбільш відомі законопроекти, які вже зареєстровані в парламенті та певним чином регулюють питання прав громадян на мирні зібрання. Мова йде про законопроект № 2073 від 09.02.2015 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження мирних зібрань громадян на території проведення антитерористичної операції», законопроект № 2391 від 17.03.2015 р. «Про внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення (щодо запобігання безпідставному притягненню до відповідальності громадян за участь у мирних зібраннях)» та законопроект № 1779 від 16.01.2015 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо прав громадян під час проведення мирних зібрань). Вказані проекти законів комплексно не врегульовують питання проведення мирних зібрань в Україні, а носять лише вибірковий характер.
Я хочу звернути увагу на те, що вже після «Революції гідності» у 2015 році до адміністративних судів надійшло понад 30 позовів із проханням обмежити право на проведення мирних зібрань. І більша половина з них була задоволена. Вам, мабуть, відомі найбільш резонансні з них - рішення Одеського окружного адміністративного суду та Харківського окружного адміністративного суду.
На сьогоднішній день, як не дивно, але саме суддівська спільнота найбільш активно виступає за прийняття єдиного закону, який би врегулював питання проведення мирних зібрань. Вищий адміністративний суд України вже звертався до Президента України та Голови Верховної Ради України з проханням якнайшвидшого прийняття відповідного закону. Ми - судді Окружного адміністративного суду м. Києва звернулись до Вищого адміністративного суду України з ініціативою проведення круглого столу, присвяченого мирним зібранням, із залученням активістів, депутатів та громадських діячів.
Виходячи з сьогоднішньої риторики політиків та громадських діячів, складається враження, що врегулювання питання проведення мирних зібрань знаходиться далеко не на першому місці. Ви ж розумієте, що за відсутності єдиних правил проведення мирних зібрань, дуже зручно маніпулювати свідомістю громадян і, при цьому, в одних випадках говорити про «прогресивність судового рішення про заборону мирного зібрання», а в інших - про «неможливість обмеження судом права на проведення мирного зібрання, оскільки відсутній єдиний закон».
Досить цікаво з'ясувати, чи законодавцями взагалі вивчалось питання нормативного врегулювання проведення мирних зібрань в демократичних країнах.
Наприклад, в Іспанії 01.06.2015 р. було прийнято Закон, відповідно до якого, на протестувальників накладаються величезні штрафи за порушення громадського порядку (від 300 євро). В Законі визначено, що проведення мирного зібрання має відбуватись в чітко встановленому місці, а повідомлення про наміри зібратись необхідно подати за 10-30 днів.
Ще один приклад європейської країни - Італії. Там питання обмеження права на проведення мирного зібрання взагалі делеговано директору офісу провінційної поліції (квестру). А за недотримання заборони проведення зібрання передбачено штраф від 206 євро та арешт до 1 року. Аналогічне право на обмеження права на проведення мирного заходу закріплено за префектом поліції також у Франції. Згідно із законодавством Великобританії, організатори зобов'язані повідомити про проведення мирного заходу за 6 днів до запланованої дати.
В штаті Іллінойс (США) заборонено проведення зібрання біля адміністративних будівель, заборонено проведення маршу, зборів, мітингу або масового збору на проїзній частині (за виключенням випадків, якщо кількість учасників даного заходу, на думку керівника місцевих правоохоронних органів, не створить перешкод руху транспорту).
В Україні, нажаль, єдиного уніфікованого закону, який би регулював питання проведення мирних зібрань на сьогодні немає.
30 листопада 2013 року саме Ви постановили рішення про заборону мирних зібрань в центрі Києва. Заборона стосувалась невизначеного кола суб'єктів, що критикували юристи. Поясніть цей момент.
Досить багато суперечок в юридичній спільноті було щодо вказаного рішення. Дехто погоджувався з моєю позицією, а дехто категорично не сприймав. На превеликий жаль, тільки лише через 1,5 роки цікавляться моєю думкою.
Дійсно, в адміністративному позові по справі № 826/19020/13-а Київська міська державна адміністрація просила встановити обмеження для «інших суб'єктів, які реалізують право на мирні зібрання».
Насамперед вкажу, що питання судової заборони на мирні зібрання для «інших суб'єктів, які реалізують право на мирні зібрання» вже неодноразово розглядалось Вищим адміністративним судом України та отримувало позитивну правову оцінку.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу в своїх рішеннях на те, що судове тлумачення повинно відповідати вимогам Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. А саме - судові рішення мають бути розумно передбачуваними (рішення «Коккінакіс проти Греції», «S.W. проти Об'єднаного Королівства», «Брумареску проти Румунії»). Водночас, у справі «Круслен проти Франції» та у справі «Ювіг проти Франції» Європейський Суд виходив з того, що якби суд в країнах загального права не приймав до уваги судову практику, то він підірвав би правову систему континентальних держав.
Отже, забезпечення єдності судової практики, є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності, який забезпечує прогнозованість судових рішень і стабільність правового регулювання.
На мою особисту думку, така судова практика зумовлена насамперед тим, що судді адміністративних судів під час розгляду адміністративних справ про обмеження права на мирне зібрання, не мають можливості ідентифікувати заявлених організаторами всіх учасників мирного зібрання, якщо організаторами мирного зібрання вказано лише орієнтовну (числову) кількість учасників мирного зібрання та не надаються персональні дані таких осіб. В діючому правовому полі відсутні будь-які зобов'язання організатора повідомити учасників мирного зібрання про судове обмеження права на проведення мирного зібрання.
Тож, під час підготовки уніфікованого закону про мирі зібрання, це питання має бути обов'язково врегульовано.
На минулому тижні Одеський окружний адміністративний суд не дозволив проведення Маршу рівності в Одесі. В якості аргументів суд назвав соціальне напруження, ситуацію на сході та бійку при проведенні такого маршу в Києві. Чи може соціальне напруження, яке існує в нашій країні вже понад рік, слугувати причиною заборони реалізації одного з конституційних прав?
Розумієте, радикально налаштовані елементи завжди будуть намагатись використати у власних політичних інтересах дискусійні та неоднозначні теми, які викликають в суспільстві кардинально різні думки. На моє переконання, Марш рівності є однією із тих дискусійних тем, яка може бути використана для провокаційних дій. Тим паче, що всі ми пам'ятаємо наслідки подій в Будинку профсоюзів в Одесі 2 травня 2014 року, які призвели до загибелі людей.
Варто відзначити, що процесуальним законодавством судді першої інстанції відведено досить незначний час для постановлення кінцевого рішення, який інколи обраховується годинами та хвилинами. В такі моменти ключову роль відіграє суддівський розсуд - власне переконання, припущення ризиків і загроз та/або обізнаність або ж, навпаки, необізнаність про певні факти.
ЮРЛІГА писала про справу щодо участі в мітингу дітей без згоди їх батьків. Позов був поданий в Луганську в кінці 2013 року і стосувався незаконності встановлення обов'язку адміністрації навчального закладу змусити учнів брати участь в мирному зібранні (при підтримці Партії регіонів), яке було присвячено звільненню Луганщини від фашистських загарбників. В задоволені позову було відмовлено. Як сьогодні може бути врегульована ситуація, в якій батьки не хочуть, щоб їх дитина приймала участь у подібному заході (з іншими політичними силами та посвятами).
Насамперед, моя позиція в даному питанні однозначна - я категорично проти участі дітей в політичних заходах без участі та/або згоди батьків. У неповнолітніх ще формується світогляд, а на таких заходах він може досить легко піддаватись маніпуляціям.
Для уникнення таких зловживань, має бути запроваджена адміністративна відповідальність із достатньо серйозною сумою штрафу за залучення неповнолітніх дітей без участі та/або загоди батьків в мітингах. Така ж відповідальність має бути встановлена і за організацію профінансованих «мирних зібрань» та «добровільно-примусові» мирні зібрання від підприємств/організацій/установ. Хоча, зважаючи на реалії сьогодення, досить сумнівною є підтримка політичними силами такого положення.
Давайте ще розглянемо питання проведення мирних акцій протесту проти діяльності певних юридичних або фізичних осіб. Припустимо, що суб'єкт владних повноважень, отримавши повідомлення про проведення мирного зібрання, не заперечує проти його проведення. Але, що робити у випадку, якщо акція є безстроковою і перешкоджає діяльності юридичних або фізичних осіб? Куди має звертатись особа і як вона має діяти для захисту власних прав та інтересів? Як має вчинити особа, якщо учасники мирної акції протесту розповсюджують недостовірні дані і інформацію? Це всі питання, які повинні бути врегульовані на законодавчому рівні.
На осінь призначені місцеві вибори. Яка участь адміністративних судів у цьому процесі, зокрема, щодо мирних зібрань?
Під час виборчого періоду завжди активізуються політичні сили, які організовують та проводять мирні зібрання для агітацій за кандидатів в депутати. Ми спостерігаємо і масові зібрання громадян під виборчими комісіями під час підрахунку голосів. В будь-якому випадку, за відсутності єдиного закону про мирні зібрання адміністративну юстицію чекає складний період місцевих виборів.
З метою упередження неоднозначності під час вирішення можливих адміністративних справ щодо обмеження права на проведення мирних зібрань, судді Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись до Вищого адміністративного суду України з проханням провести круглий стіл, на якому мають бути знайдені відповіді на проблемні питання. Головне, щоб даний захід відбувся саме за участі депутатського корпусу, активістів та громадських діячів.
Запитання ставила і підготувала Марина Ясинська
