Далі зрозуміле питання, а як саме повинні досліджуватися обставини? На це питання дає відповідь ч.1 ст. 84 КПК України: «Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню». Тобто встановлення/дослідження ОБСТАВИН у кримінальному проваджені можливе лише за наявності ДОКАЗІВ. Ч.2 ст. 84 КПК України: «Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів» вказує на джерела доказів у кримінальному провадженні.
Далі ми маємо згадати ч.1 ст.94 КПК України «Оцінка доказів»: «Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення». Тобто, слідчий суддя під час досудового розслідування повинен перевірити для початку належність, допустимість та достовірність доказів, а сукупність належних, допустимих, достовірних доказів – з точки зору достатності. Також слід врахувати, що згідно із п.18 ч.1 ст.3 КПК слідчий суддя є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні…». А судовий контроль у кримінальному провадженні є окремим напрямком діяльності суду, який здійснюється під час досудового розслідування слідчим суддею. Його сутність полягає у здійсненні слідчим суддею контролю за законністю та обґрунтованістю рішень та дій (бездіяльності) слідчого і прокурора; обмеження при проведенні досудового розслідування конституційних прав людини шляхом застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення окремих слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій і рішень органів досудового розслідування. Саме тому, наприклад, згідно із ст.87 КПК слідчий суддя визнає докази недопустимими, якщо вони отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини. Зрозуміло, що на цій стадії просто неможливо дослідити всі обставини та докази, оскільки всіх їх ще не встановлено та не зібрано. Тому необхідно лише розмежувати – які докази може оцінити слідчий суддя, а які потребують ретельного дослідження під час судового слідства. Відповідь проста. Слідчий суддя може оцінити ті доказі, які ОЧЕВИДНО порушують належність, допустимість, достовірність, а в сукупності – достатність. Скажімо стаття 87 КПК «Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини». Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду. Також слідчий суддя повинен враховувати доктрину «плодів отруйного дерева». Доктрина «плодів отруйного дерева» сформульована Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України». Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж («Гефген проти Німеччини»). Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини. На думку ЄСПЛ, надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один на іншому, а не кожного окремого доказу автономно. У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом. У рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева», яка полягає в тому, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не було б отримано, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими. В Україні вищезазначена доктрина має своє правове втілення в положеннях ч.1 ст.87 КПК України.