Являются ли данные автоматизированной системы доказательством в споре с ГНС?

Останнім часом органи державної податкової служби при оформленні результатів перевірок правильності формування зобов'язань з ПДВ посилаються, в тому числі або виключно, на дані Автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів. Технічний прогрес і автоматизація у всіх сферах життя - це, безперечно, добре, але не тоді, коли відбувається заміна юридичних механізмів на зведені і постійно оновлювані компіляції даних. Йдеться про те, що, полегшуючи собі життя, податківці замість здійснення перевірок і зустрічних звірок на підставі первинних документів посилаються на дані зведеної бази, у якій відображається (доволі поступово і часом неточно та неповно) інформація щодо заявлення сум переплат до податкового кредиту і бюджетного відшкодування та декларування відповідних зобов'язань контрагентами платника. Не кажучи вже про людський фактор, зокрема схильність кожної людини помилятись (навіть механічно), що має наслідком спотворення інформації, яка міститься в заповнюваній «вручну» базі, існує ряд чинників, що вказують на те, що дані системи постійно змінюються з урахуванням: а) процедури визнання-невизнання податкових декларацій; б) подання уточнюючих декларацій; в) елементарної недбалості контрагентів, яка кваліфікується як порушення податкової дисципліни.

Відображені в акті податкової перевірки посилання на автоматизовану систему втілюються, врешті, у податкові повідомлення-рішення про донарахування податкового зобов'язання з ПДВ у зв'язку зі зменшенням податкового кредиту або про зменшення суми бюджетного відшкодування. У кінцевому підсумку вирішувати питання про те, чи довіряти автоматизованій системі співставлення, доводиться суду, де оскаржуються відповідні податкові повідомлення-рішення.

На наше глибоке переконання, такі дані не можуть бути ні підставою для змін у структурі податкових зобов'язань, ні тим більше достатнім доказом у податковому спорі. Адже зазначена програма не має статусу офіційної, не сертифікована і може містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Основний аргумент проти доказового статусу даних автоматизованої системи - це те, що чинне законодавство про таке їх значення не висловлюється. Є лише скромне посилання на автоматизовану систему у Методичних рекомендаціях щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів (наказ ДПА України від 18.04.2008 року № 266), де вказується, що виявлення таких розбіжностей тільки підстава для невиїзної перевірки. 

Звичайно, не може не постати питання про перенесення відповідальності з недобросовісного контрагента на законослухняного платника податків, у діях якого відсутні будь-які порушення. Про недопустимість такого «колективного виховання» неодноразово висловлювався Верховний Суд України (наприклад, постанови Судової палати в адміністративних справах від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10), висновки якого реціпіював і касаційний. Вищі судові інстанції повторюють у своїх рішеннях один і той же висновок: "чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання".

Більше того, Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань». Суд не прийняв зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Національна судова практика в частині правової оцінки значення даних автоматизованої системи для вирішення податкового спору складалась здебільшого позитивно на користь платника податку. Разом із тим незначна кількість протилежних рішень все-таки присутня, що викликає занепокоєння.

Як правило, суди вдаються до самовідданої та наполегливої реалізації принципу офіційного з'ясування обставин, перевіряючи в ході судового розгляду те, що не встигла (або не захотіла) податкова. Суд витребовує первинні документи і досліджує їх. У цьому випадку можна було б послатися на статтю 72 КАС України, яка кладе тягар доведення правомірності оскаржуваного рішення на податковий орган. У сукупності із статтею 2 КАС України це положення означало б, що аргументи на користь податкової вичерпуються тими обставинами, які встановлені в акті. І відповідно якщо в акті містяться лише посилання на дані автоматизованої системи, то цим мала б і вичерпуватись переконливість позиції податкової. Але, на наше глибоке переконання, у податкових спорах діє принцип «спасіння потопаючих - справа рук самих потопаючих», тому в інтересах сторони платника податків подати всі докази (первинні документи), які наявні у нього.

Однак часто поданням первинних документів справа не закінчується, суд призначає перевірки, звірки контрагентів позивача, керуючись ст. 78.1.11 Податкового кодексу України.

Разом з тим очевидно, що такі процесуальні заходи вступають у пряму суперечність із статтею 2 КАС України, яка логічно обмежує у часі можливість обґрунтування рішення суб'єкта владних повноважень. Існує також великий сумнів у тому, чи може суд таку перевірку призначати в межах адміністративної справи. Так, виключний перелік підстав проведення позапланової виїзної документальної перевірки закріплений у пункті 78.1 Податкового кодексу України, підпунктом 11 якої передбачено, що підставою такої перевірки може бути постанова суду (ухвала суду) про призначення перевірки або постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, винесена ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні. Із контексту цього положення чітко вбачається, що певна постанова чи ухвала може бути винесена судом у порядку кримінального судочинства. Цей висновок узгоджується також із тим, що адміністративний суд перевіряє, зокрема, чи було рішення суб'єкта владних повноважень прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Якщо ж перевірки проведені не були самим суб'єктом владних повноважень, тобто податковим органом, а суду дані цих перевірок потрібні для встановлення «об'єктивної істини» у справі, тоді це повинно бути достатнім свідченням того, що оскаржуване рішення не відповідає вказаному критерію.

Більше того, навіть із точки зору процесуальних повноважень адміністративного суду та засад функціонування органів державної влади, закріплених в Конституції України, такий засіб доказування не видається правомірним. Так, відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади (до яких відноситься і суд) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи це, на нашу думку, суд не може перебирати на себе повноваження іншого державного органу щодо вирішення питань, віднесених до його компетенції, зокрема призначати перевірки поза межами кримінального процесу.

Крім того, проведення перевірок значно затягує процес, і елементарний податковий спір слухається шість - вісім місяців. Не варто, мабуть, нагадувати, що все це «задоволення» відбувається за рахунок платників податків.

На загальному тлі цієї картини додають оптимізму нещодавно винесені рішення Вищого адміністративного суду України (ухвали від 20.09.2012 року № К/9991/574/12; № К/9991/5991/11 та № К/9991/24891/11), які повинні припинити дискусію навколо цього питання.

Зокрема, касаційний суд недвозначно вказав, що «програмне забезпечення Системи автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відноситься». Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платником податків - позивачем та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

ВИСНОВОК:

Вважаємо, що наведені рішення мають виняткове значення в умовах нестабільної та суперечливої судової практики, яка склалась у податкових спорах. Сподіваємось також, що найближчим часом буде офіційно перекладено і доведено до відома адміністративних судів перших інстанцій зміст рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сєрков проти України» (№ 39766/05 від 7 липня 2011 року), у якому вказано, що перегляд судами тлумачення податкового законодавства, прийнятої судової практики без роз'яснення причин для такого перегляду порушує статтю 1 Протоколу Першого Конвенції.

Наталія Іваницька, адвокат, к. ю. н., старший юрист АО Arzinger

_______________________

«ЮРИСТ & ЗАКОН» - это электронное аналитическое издание, входящее в информационно-правовые системы ЛІГА:ЗАКОН и созданное специально для юристов и специалистов, нуждающихся в качественной аналитической информации об изменениях, происходящих в правовом поле Украины. По вопросам приобретения «ЮРИСТ & ЗАКОН» обращайтесь к менеджерам ЛІГА:ЗАКОН или к региональным дилерам.