Особливості правого статусу великих платників податків

Прийняття Податкового кодексу України (надалі - ПК України) викликало значний резонанс в українському суспільстві. Поява цього нормативно-правого документу умовно поділила суспільство на численну армію його критиків і нечисленну групу захисників.

Виходячи із публічних заяв представників органів виконавчої влади всіх рівнів, можна зробити висновок, що в нашій країні робиться ставка на великий бізнес, як основу для забезпечення розвитку країни та добробуту її населення. У даному дослідженні ми поставили перед собою за ціль неупереджено з'ясувати ті переваги, які чинний ПК України надає локомотиву економіки країни - великому бізнесу. Великий бізнес - це, як правило, необхідність сплачувати податки в значних розмірах, що зумовлює набуття суб'єктом господарської діяльності статусу великого платника податків (надалі - ВПП).

Відповідно до пп.14.1.24. п.14.1 ст. 14 ПК України, ВПП - юридична особа, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує 500 мільйонів гривень або загальна сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, за такий самий період перевищує 12 мільйонів гривень.

ПК України змінив критерії, за наявності яких суб'єкт господарської діяльності відноситься до ВПП, порівняно з тими, що діяли у 2010 р., зокрема було збільшено обсяг валового доходу зі 100 мільйонів до 500, але зменшено розмір загальної суми сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами державної податкової служби з 25 мільйонів до 12 відповідно та взагалі скасовано такий критерій, як середньооблікова чисельність працівників.

Особливості обліку ВПП

В зв'язку із прийняттям ПК України було введено деякі структурні зміни до системи податкових органів та визначено статус Спеціалізованих ДПІ по роботі з ВПП (надалі - СДПІ), що здійснюють податкове супроводження ВПП, зокрема передбачено їх безпосередню підпорядкованість ДПА України.

Відповідно до п. 64.7 ст. 67 ПК України центральний орган державної податкової служби визначає порядок обліку платників податків в органах державної податкової служби та порядок формування Реєстру великих платників податків на відповідний рік. Такий облік здійснюється центральним органом державної податкової служби щороку, відповідно до Порядку формування Реєстру великих платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 986. У разі включення платника податків до Реєстру великих платників податків на нього поширюються особливості, визначені ПК України для ВПП.

Відповідно, після включення платника податків до Реєстру ВПП та отримання повідомлення центрального органу державної податкової служби про таке включення, платник податків зобов'язаний стати на облік у спеціалізованому органі державної податкової служби, що здійснює податкове супроводження ВПП, вказаному у повідомленні, з урахуванням можливості самостійного визначення ним найзручнішого місця обліку в одному із спеціалізованих органів державної податкової служби. Якщо ВПП самостійно не став на облік у спеціалізованому органі державної податкової служби, центральний орган державної податкової служби має право самостійно прийняти рішення про зміну основного місця обліку та перевести його на облік у спеціалізовані чи інші органи державної податкової служби.

Після прийняття рішення про переведення великого платника на облік у спеціалізовану державну податкову інспекцію чи інший орган державної податкової служби відповідні органи державної податкової служби зобов'язані протягом 20 календарних днів після прийняття рішення здійснити відповідні заходи з переведення такого платника податків на нове місце обліку.

Варто, тим не менше, врахувати те, що ВПП, щодо якого центральним органом державної податкової служби прийнято рішення про переведення на облік у СДПІ чи інший орган державної податкової служби, після взяття його на облік за новим місцем обліку зобов'язаний сплачувати податки за місцем попереднього обліку в органах державної податкової служби, а подавати податкову звітність та виконувати інші обов'язки, передбачені цим Кодексом, за новим місцем обліку.

Таким чином, після набуття статусу ВПП в останнього виникають додаткові практичні незручності зумовлені тим, що місцезнаходження такого платника податків і місцезнаходження СДПІ часто знаходяться на значній відстані, що зумовлює як фінансові витрати, так і додаткове навантаження на працівників.

Проведення перевірок

Особлива увага законодавця до ВПП вбачається також виходячи із строків, встановлених для здійснення їх податкових перевірок, а саме те, що для таких платників встановлено найбільшу порівняно з іншими платниками податків максимальну тривалість здійснення податкових перевірок.

Процедури електронного аудиту

Положення п.п. 85.1. ст. 85 ПК України передбачено обов'язок платників податків надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Щодо ВПП, то коло їх обов'язків розширене і вони додатково повинні надати в електронному вигляді з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб (у форматі та порядку, визначених центральним органом державної податкової служби) копії документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів.

Відповідно до п. 2.1. Порядку формування Реєстру великих платників податків відбір платників податків для включення до Реєстру ВПП на наступний календарний рік здійснюється структурними підрозділами центрального органу державної податкової служби, за якими закріплено функції організації роботи з великими платниками податків та комп'ютерної обробки податкової звітності, на підставі оцінки:

- сумарних обсягів доходів від усіх видів діяльності платника податків за друге півріччя попереднього року та перше півріччя поточного року (розраховується за даними податкової звітності з податку на прибуток підприємств за перше півріччя попереднього року, за попередній рік та за перше півріччя поточного року);

- сум сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, у другому півріччі попереднього року та першому півріччі поточного року.

Таким чином, статус ВПП набувається суб'єктом господарської діяльності без його волі.

Виходячи з вищенаведеного, складається враження, що законодавець, виділяючи окремий статус ВПП, насамперед переймався зручністю органів державної податкової служби для організації обліку таких платників, а не інтересами самих суб'єктів господарської діяльності.

Детально аналізуючи особливості правого статусу ВПП, важко знайти ті особливості, які полегшують його відносини з органами державної податкової служби. До умовних переваг статусу ВПП можна віднести вимогу, передбачену п. 49.4. статті 49 ПК України, щодо подання податкової звітності до органів державної податкової служби у електронній формі, що зменшує необхідність безпосередніх контактів з працівниками податкових органів і пов'язаних з цим нюансів, що виникають при поданні звітності на паперових носіях.

Іншою так званою перевагою статусу ВПП можна вважати те, що ВПП, відповідно до п. 39.16 ст. 39 ПК України, має право звернутися до центрального органу державної податкової служби із заявою про укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування. Договір про ціноутворення для цілей оподаткування є договором між зазначеним платником податків та центральним органом державної податкової служби про порядок визнання цін (методів) для цілей оподаткування протягом строку дії такого договору, але оскільки це положення вступає в дію з 01.01.2013 року, немає підстав говорити про його актуальність на даний момент.

Підсумовуючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що статус ВПП реально передбачає додаткові обов'язки для такого платника податків і фактично ставить його в гірше становище порівняно з іншими платниками податків, яким поки що пощастило не отримати такого статусу.