16 березня 2010 року Конституційним Судом України оприлюднене рішення, прийняте 11 березня 2010 року, яким було здійснено офіційне тлумачення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України ("забезпечення …касаційного оскарження рішення суду"), визначення "вищих судів" в ч. 3 ст. 125 Конституції , визначення "найвищого судового органу" в ч. 2 ст. 125 Конституцій.
Необхідність в офіційному тлумаченні положень ст. 125, ст.129 Конституції викликана неоднозначним їх розумінням в контексті ст. 47 Закону "Про судоустрій України", згідно з якою Верховний Суд України наділений повноваженнями переглядати справи у зв'язку з винятковими обставинами в порядку, встановленому процесуальним законом; переглядати справи у касаційному порядку у випадках, встановлених законом; у випадках, передбачених законом, розглядати інші справи, пов'язані з виключними обставинами. Ці повноваження Верховного Суду в свою чергу продубльовано у відповідних процесуальних законодавчих актах (глава 3 розділу IV КАС, глави ХIІ-2 ГПК).
У вищезгаданому рішенні КСУ дійшов висновку, що конституційний статус ВСУ не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів. В даному випадку мається на увазі, що не підлягають перегляду рішення ВГСУ та ВАСУ, які приймаються в порядку, передбаченому відповідно розділами ХII-1 ГПК, главою 2 розділу IV КАС.
В обґрунтування такої позиції суд послався на ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, практику її застосування Європейським судом з прав людини, згідно з якою одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.
Однак, вбачається, що таке тлумачення КСУ принципу res judicata та надана у зв'язку з цим інтерпретація ст.125, ст. 129 Конституції щодо відсутності у Верховного Суду України повноважень з перегляду судових рішень вищих спеціалізованих судів є дещо передчасними.
Дійсно, як свідчить європейська судова практика забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд. Хоча, при цьому, порушенням державою даного принципу вважається наявність повноважень суду скасовувати судові рішення, які набули законної сили, за зверненнями, право на подання яких не обмежене жодними строками.
Так, у рішенні від 28 жовтня 1999 року в справі “Брумареску проти Румунії” несумісним із принципом res judicata Європейський суд визнав надане генеральному прокурору відповідно до статті 330 Цивільного процесуального кодексу Румунії право, не обмежене будь-яким строком, звертатися до Верховного Суду Правосуддя з вимогою про скасування судового рішення, що є остаточним і набрало законної сили у справі, в якій він не є стороною. Європейський суд констатував, що в цій справі на підставі звернення Генерального прокурора Верховний Суд Правосуддя звів нанівець результати всього судового процесу, що закінчився винесенням остаточного судового рішення, яке в силу принципу res judicata не підлягало перегляду і до того ж було виконано, що призвело до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Принцип res judicata полягає в неможливості перегляду рішення суду за зверненнями, право подання яких не обмежено жодними строками |
У рішенні Європейського суду з прав людини від 3 грудня 2003 по справі "Рябих проти Росії" суд визнав порушенням принципу res judicata з огляду на те, що рішення суду від 8 червня 1998 року було скасоване 19 березня 1999 року Президією обласного суду на тій підставі, що суддя Новооскольського районного суду неправильно витлумачила норми матеріального права. Президія обласного суду відхилила позовні вимоги заявниці та закрила справу, тим самим звівши нанівець увесь судовий процес, який завершився винесенням судового рішення, що набрало чинності, і здійсненням виконавчого провадження за цим рішенням. Суд зазначив, що процедура перегляду в порядку нагляду рішення суду від 8 червня 1998 року була розпочата головою обласного суду, який не був стороною у справі, проте був наділений такими повноваженнями згідно з процесуальним законодавством. Ці його повноваження не були обмежені жодними часовими рамками, тому судові рішення могли опротестовуватися ним будь-коли. Суд вважає, що право позивача на суд так само було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних Сторін допускали можливість скасування вищим судом, за заявою державного службовця, остаточного судового рішення, яке набрало чинності.
Українським процесуальним законом строки на подання касаційних скарг до Верховного Суду України визначені, хоча можливо дещо недосконало, за ст. 238 КАС. Перегляд ВСУ судових рішень ВГСУ здійснюється за касаційною скаргою, яка подається не пізніше одного місяця з дня прийняття такого рішення (ст. 111-16 ГПК). Строк на касаційне оскарження до Верховного Суду України рішень ВАСУ передбачений не з дня винесення оскаржуваного рішення, а протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами (ст. 238 КАС), що свідчить про відносну визначеність строку оскарження, оскільки така обставина може виникнути протягом будь-якого часу.
Наявність у Верховного Суду України таких повноважень обумовлено положеннями ст. 47 Закону "Про судоустрій України", згідно з якою ВСУ є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, який здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Це, як відомо, є практикою не тільки України. Як свідчить європейський досвід, основним навантаженням найвищих судових органів є забезпечення однакового застосування законодавства всіма судовими ланками держави.
У рішенні від 9 листопада 2004 року по справі “Науменко проти України” Європейський суд зазначив, що принцип res judicata наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду остаточного й обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень.
Відміна повноважень ВСУ по перегляду судових рішень унеможливить виконання ним завдання щодо однакового правозастосування |
Без наявності у Верховного Суду України повноважень по перегляду судових рішень з підстав неоднакового застосування законодавства унеможливлюється виконання завдань щодо забезпечення однакового правозастосування. При цьому, той факт, що в розумінні ст. 129 Конституції України не передбачено права "повторної касації", не свідчить про відсутність підстав надання ВСУ повноважень з перегляду рішень вищих спеціалізованих судів в порядку здійснення ним повноважень з нагляду за дотриманням однакової правозастосовчої судової практики.
Тому, доцільним було б ініцюювання законопроекту про внесення змін до глави 3 розділу IV КАС, глави ХІІ-2 ГПК та закріплення процедури перегляду ВСУ судових рішень вищих спеціалізованих судів не в порядку касаційного оскарження, а в порядку здійснення нагляду з метою забезпечення однакової правозастосовчої судової практики. Обов'язковим при цьому є визначення строків, протягом яких допускається подання відповідних скарг, а отже й перегляд судових рішень.
Крім цього, поза увагою Конституційного суду залишилась оцінка повноважень Верховного суду України про перегляд своїх же рішень за винятковими обставинами, в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК.
На сьогоднішній день рішення КСУ від 11 березня 2010 року про офіційне тлумачення положень ст.ст. 125, 129 Конституції носить роз'яснювальний характер та не припиняє дії відповідних норм, які закріплюють повноваження ВСУ здійснювати перегляд рішень вищих спеціалізованих судів.
