Материал публикуется на языке оригинала
Стаття 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачає, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він, зокрема, ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань.
Для цього державні (приватні) виконавці мають право у передбачених законом випадках звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Вже багато було сказано та написано щодо зазначеного питання, але до цих пір залишаються нюанси, на які слід звернути увагу.
Юрисдикція та підсудність
Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Ухвала суду про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця (ст. 441 ЦПК України).
Подібна норма закріплена і у ст. 337 ГПК України. Однак на відміну від положень ЦПК України, врегулювання зазначеного інституту в ГПК виглядає дещо не завершеним та має ряд відмінностей.
Зокрема, ст. 338 ГПК України, передбачено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, в той час як за нормами ЦПК України дане питання має розглядатися судом за місцем виконання відповідного рішення.
При цьому, на відміну від ЦПК України, ГПК України не передбачено порядку скасування судом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, що безперечно може викликати проблеми для учасників провадження.
Однак, в будь-якому випадку з набранням чинності новими кодексами, питання тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України почали розглядати і господарські суди за відповідно суб'єктного складу учасників.
Судовий розгляд
Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
При цьому, неявка державного виконавця фактично не перешкоджає розгляду подання. Однак, явку виконавця може бути визнано обов'язковою. Тоді у випадку неявки, якщо його явка визнана судом обов'язковою, суд фактично має відмовити в задоволенні подання.
Так як в процесуальному законодавстві України відсутнє визначення поняття «негайно», то суди по-різному трактують цю норму. Вимога негайного розгляду справи має бути співмірною із необхідністю виконання інших процесуальних норм, таких як винесення ухвали про відкриття провадження, а також повідомлення виконавця про дату та час судового засідання.
Відповідно до позиції ВСУ, висловленої у зазначеному вище Узагальненні: розгляд подання повинен здійснюватися в день його надходження (за наявності необхідних документів), але не пізніше наступного дня з моменту його подання.
Важливим моментом для виконавців є підтвердження та доведення факту свідомого ухилення боржника від виконання рішення. Зокрема, сам по собі факт невиконання зобов'язань боржником не може бути аргументом для обмеження виїзду за кордон. Ухилення боржника від виконання зобов'язань - оціночне поняття. Так можуть бути цілком об'єктивні причини такого ухилення: хвороба, відсутність майна або ж постійного доходу.
Відкрите питання
На відміну від положень ст.377-1 ЦПК України, якою раніше було врегульоване дане питання, наразі жоден нормативний акт, крім Закону України «Про виконавче провадження» прямо не передбачає можливості тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України саме керівника боржника - юридичної особи.
Формулювання ст.441 ЦПК України та 337 ГПК України прямо вказують на застосування тимчасового обмеження саме до фізичної особи, яка є боржником у відповідному виконавчому провадженні.
Навіть профільна Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція), містить порядок підготовки та опрацювання документів для встановлення тимчасового обмеження саме фізичній особі боржнику.
Попри це виконавці продовжують направляти, а суди розглядати подання й щодо керівників боржників-юридичних осіб. Це певне логічно, адже деякі дії від імені боржника-юридичної особи має вчиняти саме керівник, відповідно й за ухилення від таких дій саме він і має нести відповідальність.
Зокрема, мова йде про ситуації коли боржник навіть не подає декларацію про майновий стан, а керівник не з'являється на виклики виконавця, не виконує інші законні вимоги виконавця та не дає пояснень щодо причин невиконання.
Однак, безперечно для уникнення непорозумінь зазначене питання вимагає чіткого законодавчого врегулювання та внесення відповідних змін до кодексів та Інструкції.
Іноземці та особи без громадянства
Нормами Закона «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. 441 ЦПК та ст. 337 ГПК України, положеннями ЗУ «Про виконавче провадження» та Інструкції передбачено вирішення у судовому порядку питань про тимчасове обмеження у праві виїзду боржників без урахування їх громадянства.
Отже, відмова у задоволенні подань виконавців про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України осіб, які не є громадянами України, вбачається помилковою, на що звертав увагу й Верховний Суд України.
Питання щодо паспорта
Деякі суди при розгляді справ цієї категорії відмовляють у задоволенні подань виконавців про обмеження у праві виїзду з України з тих підстав, що суду не надано доказів того, що боржник має закордонний паспорт, без врахування того, що положення ст.441 ЦПК та ст. 377 ГПК України не передбачають обов'язку надання суду будь-яких доказів з питань наявності чи відсутності паспорта.
Винятком певне може бути лише ситуація, коли виконавці вимагають обмеження виїзду з вилученням паспорта.
Оскарження ухвали
Як в цивільному, так і в господарському процесі виконавець, який вніс подання, сторони виконавчого провадження та інші зацікавлені особи мають право оскаржити ухвалу суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
В той же час, оскарження судових рішень щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України в касаційному порядку положеннями законом не передбачено.
Виконання ухвали
Безпосереднє виконання ухвали суду про тимчасове обмеження особи у праві виїзду з України покладено на органи Державної прикордонної служби України.
При цьому обов'язок направлення засвідченої копії ухвали на адресу уповноваженого органу Державної прикордонної служби України покладено саме на відповідного державного або приватного виконавця.
Скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України
Положеннями ЦПК окрім іншого передбачено право боржника звернутися до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження.
Така заява розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язкової участі державного (приватного) виконавця.
За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
На підставі ухвали суду про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України або винесення постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої статті 39 Закону уповноважений орган Державної прикордонної служби України вилучає (знімає з контролю) бази даних інформацію про встановлення тимчасового обмеження та про особу, щодо якої діяло тимчасове обмеження.
Резюмуючи викладене, слід зазначити, що права та свободи людини і громадянина, не є безмежними, абсолютними, а їх реалізація не повинна завдавати шкоди іншим людям, суспільству. Відповідно невиконання встановлених обов'язків має наслідком обмеження прав.
Звичайно, судовий порядок розгляду такої категорії справ значно знижує можливість незаконного обмеження свободи громадянина, але винятки нажаль бувають і тут. Зважаючи що дані процеси не передбачають касаційного перегляду, вкрай необхідно максимально чітко на законодавчому рівні врегулювати всі нюанси, аби вже в судах першої та апеляційної інстанцій забезпечити певну сталість судової практики.
Олександр Кренець, радник, та Артур Вольф, помічник юриста, ЮФ EVRIS
