Із першою частиною аналізу можете ознайомитись тут.
Наявне законодавче регулювання застосування пені щодо фізичних осіб підлягає змінам, які мають відбуватися з урахуванням таких засад:
1. Обмеження компенсаційної функції пені:
Зміст певного явища можна збагнути через ті функції, які воно виконує.
Для пені притаманні такі функції:
1) Стимулююча - спонукання до належного виконання зобов'язання;
2) Караюча - санкція за його порушення;
3) Компенсаційна. Саме цю функцію може бути прийнято, але з певною осторогою.
Дійсно, пеня зараховується (надходить) на користь кредитора.
З іншого боку, слід врахувати, що положеннями чинного законодавства передбачено цілу низку інститутів, які спрямовані на відновлення первісного становища кредитора, що мало місце до порушення. Зокрема, це:
1) отримання належного виконання;
2) компенсація збитків: реальної шкоди та упущеної вигоди;
3) відшкодування інфляційних втрат;
4) плата за користування грошовими коштами тощо.
Таким чином, саме на вищеперелічені інститути покладається основна функція відновлення становища кредитора. Перекладання цієї функції виключно на пеню (встановлення надмірно високого розміру) є протиправним, оскільки призводить до збагачення кредитора за рахунок боржника, а також може спричинити зацікавленість кредитора у порушенні зобов'язання (положення пункту 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року за № 01-8/211).
На підставі вищенаведеного доходжу висновку, що надмірно високий рівень пені не може обґрунтовуватись необхідністю відновлення порушеного становища кредитора, компенсацією завданих йому збитків, а тому відсутні й будь-які перепони для законодавчого обмеження максимального розміру пені.
2. Збереження стимулюючої функції пені:
Процес реформування інституту пені не слід ототожнювати виключно як зрівняння правового статусу фізичних осіб та суб'єктів господарювання.
Такі елементи як можливість повторного стягнення пені, якщо після ухваленого судового рішення зобов'язання продовжує існувати і боржник його не виконує; відсутність обмеженого періоду часу, за який нараховується пеня (ідеться про шестимісячний строк); більше того - можливість збільшення строку позовної давності щодо пені, є тими компонентами, що стимулюють належне виконання зобов'язання.
У зв'язку з цим під час внесення змін до законодавства, формуючи загальне правило нарахування пені, слід зосередити увагу на обмеженні максимального розміру пені, а не на виключенні тих елементів, що стимулюють виконання зобов'язань (як це має місце щодо суб'єктів господарювання).
3. Врахування попереднього досвіду:
а) зміни до законодавства стосовно розміру пені:
У період з 21.08.1992 по 14.01.1997 в Україні щодо суб'єктів господарювання діяв розмір пені, що становив 0,5 відсотка за кожен день прострочки, інформативно це 182,5 відсотка річних. Ідеться про Постанову Президії Верховної Ради України від 21.08.92 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язання», яку згодом було доповнено Постановою від 24.12.94 р. При цьому 0,5 відсотка за кожен день прострочки був мінімально допустимий розмір пені, оскільки за угодою сторін цей розмір міг збільшуватись.
Спеціальною нормою законодавства, що встановлювала більший розмір пені, був Указ Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни у народному господарстві України» (ідеться про редакцію від 16.03.95 р.). У цьому акті передбачався розмір пені 1,5 відсотка за кожен день прострочення зі сплати на користь товаровиробника сільськогосподарської продукції та продовольства та 3 відсотки за кожен день прострочення зі сплати за енергоносії та електроенергію.
Досвід застосування такого високого розміру пені свідчить, що це не лише не забезпечило своєчасного виконання зобов'язань, а й навпаки, ускладнило розрахунки.
У зв'язку з прийняттям Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, що застосовується до суб'єктів господарювання, обмежено подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діє й дотепер.
Щодо розміру пені, який застосовувався до фізичних осіб, то він визначався за домовленістю сторін - частина 1 статті 179 Цивільного кодексу УРСР, згодом і донині - частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України.
В аспекті цього дослідження інтерес становить позиція Конституційного суду України у справі № 7-рп/2013 від 11.07.2013 р. У цьому рішенні Конституційний суд України дійшов висновку, що розмір пені, який становить 0,5 відсотка і більше за кожен день прострочення, не відповідає сучасним умовам.
Ретроспективний аналіз застосування актів законодавства підтверджує, що законодавча робота стосовно обмеження максимального розміру пені, яка застосовується до фізичних осіб, не завершена і чекає свого продовження;
б) законопроектна робота:
Ідея щодо законодавчого обмеження розміру пені, яка застосовується до фізичних осіб, не є новою. Задля реформування існуючої ситуації на розгляд Верховної Ради України вносилися деякі законопроекти. Водночас мала місце низка недоліків, які унеможливлювали їх прийняття.
Загальними негативними рисами були:
1) не точне застосування понятійного апарату (термінів);
2) відсутність комплексного підходу - неузгодженість норм законопроекту з нормами інших законів;
3) ототожнення проблеми надмірного розміру пені виключно із кредитними правовідносинами.
Водночас не варто відмовлятись і від тих напрацювань, що відображались у попередніх законопроектах.
Щодо сучасної ситуації. Під час підготовки нового законопроекту слід визначитись, до якого з актів законодавства слід внести зміни - до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» чи до положень Цивільного та Господарського кодексів України.
Суто науковий підхід свідчить, що більш правильним рішенням є внесення зміни шляхом здійснення доповнень до Цивільного та Господарського кодексів України, а також імплементації до кодексів норм Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» з подальшим скасуванням вказаного закону.
З іншого боку, сповідуючи комплексний підхід, слід врахувати, що положення абзацу другого частини другої статті 551 Цивільного кодексу України викладено в новій редакції. Вказана норма права містить відсильну норму до інших актів законодавства, якими мають встановлюватись відповідні обмеження щодо розміру неустойки.
Враховуючи те, що Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» все ж має свій предмет правового регулювання, а також керуючись засадами послідовності та наступності, вважаю за доцільне законодавче обмеження щодо розміру пені здійснити шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
4. Визначення справедливого розміру пені:
Для обмеження максимального розміру пені слід окреслити певний орієнтир. Таку функцію може виконувати облікова ставка Національного банку України, яка є індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості грошових коштів (постанова Правління Національного банку України від 21.04.2016 р. № 277).
На мою думку, обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України не є доцільним, оскільки зумовить збагачення кредитора за рахунок боржника.
Для реформування відносин слід застосувати підхід, передбачений частиною 2 статті 36 Закону України «Про телекомунікації», де зазначається, що розмір відповідальності споживача обмежується саме обліковою ставкою (одна облікова ставка, не подвійна облікова).
Також слід врахувати, що зазначене питання потребує обговорення та публічної дискусії. Тому у зв'язку з нагальною необхідністю реформування правовідносин на цьому етапі слід погодитись із обмеженням розміру пені подвійною обліковою ставкою. Обмеження ж пені однією обліковою ставкою стане наступним етапом змін до законодавства.
Узагальнюючи все наведене вище, обмеження розміру пені, що застосовується до фізичних осіб, потребує внесення таких змін до закону:
1. Внести зміни до преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а саме включити фізичних осіб до переліку суб'єктів, на яких поширюється дія закону. Для цього слід доповнити друге речення преамбули терміном «фізичні особи»;
2. З метою недопущення конкуренції норм Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» з нормами інших спеціальних законів (Lex specialis derogat generali), що передбачають інший порядок нарахування пені, наприклад, Закон України «Про споживче кредитування», то положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» слід доповнити статтею 2, у якій передбачити, що в разі якщо нормами спеціального закону зазначається інший розмір пені, то застосуванню підлягають положення спеціального закону.
Слід погодитись, що запропонована у цій публікації ініціатива не може претендувати на такий самий масштаб нормативно-правового регулювання, як це забезпечує Закон України «Про споживче кредитування», чи забезпечить майбутній закон про реструктуризацію валютних зобов'язань. Проте, безперечно, обмеження розміру пені, що застосовується до фізичних осіб, принесе позитивний результат.
За масштабом правового регулювання та корисним ефектом цю ініціативу можна прирівняти до обмеження юрисдикції третейських судів щодо розгляду кредитних спорів (Закон України № 2983-VI від 03.02.2011 р.).
У зв'язку з цим пропоную підтримати петицію, зареєстровану на сайті Кабінету Міністрів України, щодо законодавчого обмеження розміру пені. Ознайомитись із текстом можна за посиланням, або на сайті Верховної Ради України за посиланням.
Автор: Олег Слободянюк
Також читайте інші публікації О. Слободянюка: «О некоторых аспектах недействительности ковенант кредитного договора».
