За статистичними даними, наразі в Україні зареєстровано 24610 акціонерних товариств, серед них: ті, що мають акції в обігу, - 15,5 тисяч акціонерних товариств, ще менша кількість тих, що подають звітність до НКЦПФР, - лише 8 тисяч акціонерних товариств. При цьому інших товариств - товариство з обмеженою відповідальністю - 520228, товариство з додатковою відповідальністю - 1591, повне товариство - 2038, командитне товариство - 626.
Така статистика дає бачення того, що існує надто велика кількість акціонерних товариств, якими не приведено свою діяльність до вимог законодавства. Серед них багато тих, що до цього часу існують у формі відкритих або закритих акціонерних товариств. Окрім того, ці дані засвідчують той факт, що для переважної кількості акціонерних товариств, а саме тих, чиї акції не обертаються та які не подають звітність до НКЦПФР, така організаційно-правова форма є незручною та обтяжливою. Адже акціонерне товариство має нести значні втрати для забезпечення корпоративної діяльності, дотримуватись ряду жорстких вимог щодо публічного розкриття інформації.
Приводячи свою діяльність у відповідність до вимог законодавства, такі товариства стають перед вибором подальшої організаційно-правової форми для здійснення своєї діяльності.
На нашу думку, обираючи організаційну форму для здійснення господарської діяльності, слід чітко розуміти як переваги, так і недоліки кожної з них, усвідомлювати перспективи та потреби розвитку конкретного бізнесу. При цьому найчастіше вибір здійснюється між акціонерним товариством та товариством з обмеженою відповідальністю.
Здійснення діяльності у формі акціонерного товариства рекомендується обирати у тих випадках, коли компанія планує залучати публічний акціонерний капітал, бажає мати більш високий статус на ринку залучення капіталу та при роботі з клієнтами, має намір та можливості дотримання законодавчих вимог до такої форми товариства, як то: розкриття інформації тощо. Крім того, акціонерними товариствами вимушені бути компанії, утворені за часів приватизації та які згідно із законодавством не можуть реорганізуватися в іншу організаційно-правову форму (більше 100 акціонерів, корпоративний конфлікт тощо).
Товариство з обмеженою відповідальністю є зручним у випадках, коли компанія не планує залучати публічний акціонерний капітал, нараховує менше 100 учасників (найчастіше - до 10 учасників), всі учасники товариства мають між собою партнерські відносини, відсутня необхідність публічного розкриття інформації про діяльність товариства.
Проте навіть зважаючи на всі переваги товариств з обмеженою відповідальністю, слід враховувати можливість так званого зловживання корпоративним правом, найпоширенішими проявами якого є систематичне нез'явлення учасника на загальні збори, навмисне блокування прийняття рішень загальними зборами шляхом голосування «проти» тощо. У деяких випадках неправильний вибір організаційно-правової форми може призвести майже до катастрофічних наслідків, як то: розпад підприємств з втратою виробничих можливостей, блокування роботи підприємств або неможливість реалізації управлінських чи інших прав одним чи групою учасників такого товариства. Багато власників акціонерних товариство вважають реорганізацію в товариство з обмеженою відповідальністю найкращим рішенням їх проблем, пов'язаних із забезпеченням діяльності акціонерного товариства, проте така форма товариства має і свої недоліки. Думаю, цікаво зупинитися та розглянути деякі з таких випадків і їх наслідки.
Вихід зі складу товариства з вимогою виплати частки пропорційно розміру активів
Здавалося б, така загальновідома процедура, основна з правомочностей учасника ТОВ, направлена на захист його інтересів. Після врегулювання проблемних та спірних питань щодо розрахунку суми, що підлягає виплаті учаснику як компенсація вартості частки у майні товариства, постає необхідність реальної сплати у встановленому порядку такої суми по завершенню звітного року. Тож у чому проблематика?
Однак на практиці зустрічаються випадки, коли вихід учасника та необхідність виплати компенсації частки ставлять товариство у скрутне матеріальне становище. Особливо це стосується тих товариств, які мають значні активи у вигляді цілісного майнового комплексу із повним циклом виробництва. У такому випадку вартість суми компенсації може бути значною, а відчуження активів, окрім готової продукції, є неможливим, так як призведе до порушення виробничого циклу. Отже, виплата компенсації стає можливою лише шляхом залучення кредитних абощо коштів, що впливає на фінансові та інші плани підприємства, аж до фінансового краху.
Ситуація ускладнюється, якщо такий вихід здійснює учасник зі значною часткою. Адже не існує жодних обмежень щодо того, власник якої частки може звернутись з заявою про вихід з ТОВ з вимогою виплати його частки. Тобто таку заяву може подати навіть учасник з часткою 99 % статутного капіталу.
Вихід учасника зі значною часткою може істотно дестабілізувати роботу товариства, адже учаснику, що виходить, слід віддати більше половини усіх активів товариства. У такому випадку інші учасники потребують додаткового захисту, який чинним законодавством не передбачено. Такий вихід може становити загрозу взагалі неможливості виплати компенсації без припинення та ліквідації товариства. При цьому, бажаючи саме виходу, такий учасник не голосуватиме за ліквідацію товариства, та такий тягар ляже на інших учасників вже після виходу учасника зі значною часткою. При цьому може відбутись фактичне припинення господарської діяльності товариства після виходу учасника зі значною часткою, а забезпечення витрат до ліквідації товариства стане тягарем інших учасників.
Перешкоди у виході учасника зі складу учасників товариства
Неможливість учасника формально завершити процедуру виходу без проведення загальних зборів та державної реєстрації змін до статуту істотно ускладнює процедуру виходу у тому випадку, коли виконавчий орган товариства, загальні збори чи навіть окремі учасники своєю діяльністю/бездіяльністю перешкоджатимуть оформленню виходу. ВСУ у постанові від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» зазначає, що у разі якщо товариство не вчиняє дії у зв'язку з поданням учасником заяви про вихід з товариства (не вирішується питання про внесення змін до установчих документів товариства, про їх державну реєстрацію), учасник товариства вправі звернутися до господарського суду з позовом про зобов'язання товариства до державної реєстрації змін в установчих документах товариства у зв'язку зі зміною у складі учасників товариства на підставі ст. 7 Закону «Про господарські товариства». Втім, такі позови є безперспективними, адже державна реєстрація змін до статуту може бути проведена виключно на підставі наданого рішення загальних зборів та змін до статуту чи статуту у новій редакції. Таким чином, якщо суд і зобов'яже ТОВ здійснити державну реєстрацію змін до статуту, на практиці таке рішення буде виконати неможливо.
Проблемні відносини з учасником з блокуючим контролем
Товариства з обмеженою відповідальністю зазвичай засновуються між особами, що мають партнерські відносини, дуже поширеними є товариства, у яких партнерство складає рівні частки по 50 % статутного капіталу.
Проте навіть шлюби розпадаються, а що вже говорити про партнерство у підприємницькій практиці. У разі розладу партнерських стосунків з такими частками складається ситуація, коли робота підприємства фактично блокується. Один з таких учасників або не бажає брати участь у діяльності товариства, неодноразово не з'являється на загальні збори, не реєструється, не голосує, блокує прийняття будь-яких рішень шляхом голосування «проти» тощо. Адже відповідно до ст. 59 Закону України «Про господарські товариства» рішення щодо визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання, внесення змін до статуту, у тому числі зміна розміру статутного капіталу товариства, а також виключення учасника рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, які володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників. Змусити блокуючого учасника, у тому числі в судовому порядку, голосувати «за» чи «проти» неможливо, як і прийняти жодного рішення без його голосу.
Така ситуація ускладнюється ще і тим, що жодного із учасників такого товариства неможливо виключити з його складу. Суди відмовляють у задоволенні позовних вимог, оскільки виключення учасника з товариства належить до виключної компетенції загальних зборів, а не суду (п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»). А провести загальні збори, навіть з урахуванням того, що законом такий учасник не бере участі в голосуванні з такого питання, неможливо, так як відсутній кворум для самого проведення зборів. Як показує практика, в такій ситуації у виграшній позиції виявляється той з учасників, хто має вплив на оперативну господарську діяльність товариства, тобто фактично вплив на директора товариства. Адже за таких обставин інший з учасників фактично позбавляється можливості в рамках закону впливати на таку діяльність.
Віднесення питання про виключення учасника зі складу учасників до компетенції загальних зборів учасників товариства не є перешкодою для йог? розгляду судом
Виходом з таких ситуацій, що фактично являють собою колапс як для товариства, так і для його учасників, мала б стати можливість захисту прав в суді. На мою думку, є обґрунтованою та виваженою окрема думку судді Конституційного Суду України Лилака Д. Д. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Львів» щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 58, частини першої статті 64 Закону України «Про господарські товариства» від 5 лютого 2013 року № 1-рп/2013, у якій висловлена думка, що віднесення питання про виключення учасника зі складу учасників до компетенції загальних зборів учасників Товариства не є перешкодою для його розгляду судом. При цьому наводиться практика Латвії, Естонії, Чехії, де підставою для звернення суду є наявна згода засновників, внески яких становлять не менше 50 % статутного капіталу, а в Білорусі, Росії, Вірменії взагалі 10 %.
На жаль, такий підхід не знайшов свого відображення в судовій практиці, та корпоративні війни на цій «благодатній ниві» продовжують палати. Зважаючи на вищезазначені ризики та незручності товариств з обмеженою відповідальністю, стають більш зрозумілими такі переваги акціонерних товариств, як можливість вільного доступу до інформації про діяльність товариства, можливість вільного продажу акцій, відсутність необхідності змін до статуту товариства при зміні складу акціонерів, відсутність можливості примусового виключення зі складу акціонерів.
Тож поки що єдиним виходом є зважений та продуманий підхід самих засновників (учасників) підприємницьких товариств до вибору форми здійснення підприємницької діяльності, визначення часток у статутному капіталі та ретельного і продуманого формулювання умов та правил такої діяльності у статуті товариства. Особливу увагу при цьому слід приділяти визначенню процедур та порядку скликання загальних зборів учасників, повідомлень учасників, надання інформації учасникам, повноваженням органів товариства. Це якраз той випадок, коли зайва деталізація лише в нагоді.
У даному контексті важливим є обдуманий розподіл функцій та повноважень між органами товариства - головою товариства, ревізійною комісією, дирекцією (директором). Так, є доцільним наділення контрольно-наглядовими функціями голови товариства або ж створення наглядової ради товариства (яка для товариств з обмеженою відповідальністю законодавчо не вимагається, проте довела практикою застосування в акціонерних товариствах свою ефективність). Також видається ефективним створення колегіального виконавчого органу - дирекції, замість одноособового - директора, така форма управління поточною діяльністю товариства за умови детальної регламентації повноважень та «системи стримувань і противаг» дозволяє зберегти майно та фінанси підприємства на період корпоративних воєн, а в кінцевому результаті - захистити інтереси учасника товариства.
Що стосується інших видів господарських товариств, а саме: товариство з додатковою відповідальність, повні товариства і командитні товариства, то найчастіше вони використовується тоді, коли така форма вимагається відповідно до законодавчих вимог (реорганізація акціонерного товариства з кількістю акціонерів більше 100 та інше). Так, виключно в формі товариства з додатковою відповідальністю функціонують довірчі товариства згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства», а здійснення діяльності ломбардів можливо лише у формі повного товариства. При цьому, на мою думку, дещо недооціненою є така організаційно-правова форма, як товариство з додатковою відповідальністю, адже, маючи всі властиві для як для товариства з обмеженою відповідальністю переваги щодо управління, простоти реєстрації, мінімальності витрат на забезпечення корпоративної діяльності, таке товариство не має обмежень до кількості його учасників, а додаткова відповідальність насправді є регульованою та може бути навіть суто символічною, що визначається самими учасниками у статуті товариства.
Зоя Ярош,
керуючий партнер
_________________________________________
«ЮРИСТ & ЗАКОН» - это электронное аналитическое издание, входящее в информационно-правовые системы ЛІГА:ЗАКОН и созданное специально для юристов и специалистов, нуждающихся в качественной аналитической информации об изменениях, происходящих в правовом поле Украины. По вопросам приобретения издания «ЮРИСТ & ЗАКОН» обращайтесь к менеджерам ЛІГА:ЗАКОН или к региональным дилерам.
