Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 23 березня 2016 року розглянув справу № 6-2598цс15 про відшкодування в порядку регресу шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної події.
При розгляді була сформована наступна правова позиція.
Перехід права вимоги по статтях 993 ГК і 27 Закону "Про страхування" слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями статті 1191 ГК, статті 38 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Так, згідно частини першої статті 1191 ГК особа, яка відшкодувала збиток, заподіяний іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку про її застосування при наступних умовах:
1. Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання ним зобов'язання перед потерпілим.
2. Регрес застосовується після припинення зобов'язання по відшкодуванню шкоди.
По регресних зобов'язаннях течія позовної давності починається з дня виконання основного зобов'язання, зокрема виплати страхового відшкодування (частина шоста статті 261 ГК).
В той же час статтею 993 ГК передбачено, що до страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за збитки. При цьому заміна сторін в зобов'язанні не змінює порядку числення і течії позовної давності (частина перша статті 262 ГК).
Отже, страхувальник, що отримав майновий збиток в деліктному правовідношенні, придбав право вимоги виплаченого страхового відшкодування до причинителю і термін такої вимоги починає течію з моменту спричинення шкоди.
У справі, що переглядається, суперечка виникла між страховою компанією і водієм забезпеченого транспортного засобу, що викликає ДТП, відносно стягнення суми виплаченого страхового відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля, а саме відносно застосування до таких правовідносин положень статті 1191 ГК, статті 38 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Оскільки днем виконання основного зобов'язання є день виплати страхувальником страхового відшкодування на користь потерпілого (у справі - 1 листопада 2011 року), а до суду позивач звернувся 28 березня 2014 року, то висновок судів про витікання позовної давності є помилковим.
У справі, що переглядається, суди першої, апеляційної і касаційної інстанцій неправильно застосували положення статей ст. 261, 262, 1191, 993 ГК, статті 27 Закону "Про страхування", статті 38 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відносно визначення характеру спірних правовідносин.
Крім того, при розгляді справи суд поступив всупереч позиції ВСУ відносно наслідків неповідомлення страховика про ДТП, викладеною у справі № 6-284цс15. Помилковими є виводи суду : 1) про відсутність у відповідача обов'язку повідомити страхову компанію про настання страхового випадку (оскільки закон прямо передбачає можливість звернення страховика з регресним позовом до страхувальника або водія застрахованого транспортного засобу у разі відсутності повідомлення учасниками ДТП (яким також є відповідач) про настання страхового випадку в передбачений законом термін); 2) про те, що факт виплати страхового відшкодування підтверджує своєчасність повідомлення страховика про настання страхового випадку (встановлений обов'язок невідкладно, але не пізніше за три робочі дні з дня настання ДТП, яке може бути основою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП).
Також роз'яснено, що рішення про наявність або відсутність підстав для задоволення регресної вимоги повинне грунтуватися на загальних станах про відшкодування збитків в позадоговірних зобов'язаннях, тому такі спори повинні вирішуватися в загальному порядку відшкодування збитків.
Всупереч приведеним нормам права і правовим позиціям ВСУ у справі, що переглядається, суд не дослідив докази, від яких залежить правильний дозвіл суперечки, і не надав їм належної правової оцінки, а саме: не з'ясував, чи може бути основою для задоволення регресної вимоги страхової компанії сам по собі факт відсутності повідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
