Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 10 лютого 2016 року розглянув справу № 6-216цс14 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
При розгляді була сформована наступна правова позиція.
Згідно із статтею 526 ГК зобов'язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов зобов'язання і вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай пред'являються. Відповідно до статті 599 ГК зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють з підставами для припинення права іпотеки. Проте, при цьому слід враховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ГК зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов'язання, витікаючі з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилося невиконаним.
По сенсу статті 11 Закону "Про іпотеку" іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки. Укладаючи договір запоруки (іпотеки), заставник (іпотекодавець) переймає на себе усі риски, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (в межах вартості предмета запоруки (іпотеки), у тому числі і ті, які виникають в результаті банкрутства боржника з його наступним виключенням з Єдиного держреєстру юрособ і фізосіб-підприємців.
Оскільки покладання на обличчя, що видало забезпечення, цих ризиків сталося за договором, ув'язненим заставником (іпотекодавцем) саме з кредитором, то усі прийняті риски повинні покладатися на обличчя, що видало забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок заставника (іпотекодавця) по несенню цих ризиків. Інше може бути передбачене договором між кредитором і особою, що видала забезпечення, тобто, звільнення останнього від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між ним і кредитором.
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису у відповідний реєстр про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є основою для припинення договору іпотеки, який ув'язнений для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Частинами першої, другої статті 590 ГК визначений порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) по захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений термін (термін). У такому разі заставодержатель придбаває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет запоруки.
Таким чином, слід зробити висновок, що само по собі постанова господарським судом визначення об ліквідації юридичного особи-боржника за основним зобов'язанням і його виключення з ЕГРЮЛ і ФОП не спричиняють за собою припинення зобов'язання іпотекодавця по виконанню забезпеченого іпотекою зобов'язання, адже до цього іпотекодержателем було пред'явлено відповідну вимогу до іпотекодавця в позовному виробництві про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки він неналежно виконував узяте на себе зобов'язання по погашенню борг.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
