Ми живемо на планеті людей, а не роботів, лікувати, вчити та судити будуть люди, оскільки кінцевий результат цих процесів залежить від особистості виконавця. Машини можуть тільки допомагати. Машини вже допомагають проводити діагностувати хворобу та призначати курс лікування. Машини вже задіяні в освітньому процесі та стрімкий розвиток дистанційного навчання є тому підтвердженням.
Та чи можуть машини бути задіяні під час судочинства?
Вчені-процесуалісти дійшли згоди, що процесуальна форма завжди обов’язково носить нормативний та системний характер, вона по суті передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб’єкта при розгляді та вирішенні судової справи (більш детальніше Ткачук О. С. Реалізація судової влади у цивільному судочинстві України: структурно-функціональний аспект : автореф. дис ... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Олег Степанович Ткачук . – Харків, 2016 . – 38 с.)
Якщо на рівні процесуальної науки та судової практики визначено існування “судових алгоритмів”, то цілком можливим є реалізація цих алгоритмів за допомогою сучасних IT-технологій.
На цих підставах ми стверджуємо: сучасні IT-технології можуть істотно покращити прогнозованість судових рішень та їх надійність, допомогти судді в судовому процесі, зменшити навантаження на окремого суддю та знизити ризик суддівських помилок.
Розглянемо можливу реалізацію судових алгоритмів на прикладі господарського процесу, як найбільш формального судового процесу.
Першою стадією господарського процесу є відкриття провадження в справі.
Відомо, що відкриття провадження у справі — це сукупність процесуальних дій суду та осіб, які беруть участь у справі, що направлені на визначення підстав їх звернення до суду та передбачає перевірку, зокрема:
(a) дієздатності позивача та відповідача;
(b) дотримання належної форми позовної заяви (дотримання формальних вимог, зокрема сплату судового збору).
(a) Застосування IT-технології при перевірці дієздатності позивача та відповідача.
Процесуальні дії суду при здійсненні відповідної перевірки включають в себе, у переважній кількості випадків, перевірку на наявність відомостей про сторони (позивача та відповідача) у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців[1].
Порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 N 1556/5 (з подальшими змінами).
На сьогодні суддя (в реальності помічник або секретар) в ручному режимі отримує відомості з електронного реєстру. При відсутності відомостей в реєстрі, як правило за шаблоном, готується ухвала про відмову у відкритті провадження у справі (ч. 1 ст. 62 ГПК України).
При автоматизації цього процесу, машина при внесенні даних про позивача та відповідача до IT?системи суду самостійно зробить електронні запити до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (відповідні технічні умови та API взаємодії з реєстром вже існують). При відсутності відомостей в реєстрі, машина, ще до розподілу справи між суддями, може сформувати за тим самим шаблоном ту саму ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі.
(b) Застосування IT-технології при перевірці дотримання належної форми позовної заяви.
Процесуальні дії суду при здійсненні відповідної перевірки дотримання належної форми позовної заяви вичерпуються підставами для повернення позовної заяви (ст. 63 ГПК України), а саме:
- позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
- у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес;
- у позовній заяві не вказано обставин, на яких грунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обгрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми;
- не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі;
- порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору;
- не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;
- до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору.
На сьогоднішній день суддя (в реальності помічник або секретар) знову в ручному режимі перевіряє зазначені відомості та при встановленні невідповідності, як правило за шаблоном, готує ухвалу про повернення позовної заяви позивачу.
Автоматизація цих процесуальних дій не викликає особливих складнощів.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців машина отримує дані про особу, яка може діяти від імені позивача без довіреності, повні найменування сторін, їх поштові адреси та порівнює з відомостями вказаними в позовній заяві. При встановленні невідповідності, ще до розподілу справи між суддями, машина може сформувати за тим самим шаблоном ту саму ухвалу про повернення позовної заяви.
Окремі випадки, коли позовна заява підписана особою за довіреністю або позов подається прокурором, також можуть бути алгоритмізовані. Наприклад, при представництві за довіреністю машина може перевірити наявність довіреності, повноваження особи, яка видала довіреність, дату видачі довіреності, строк дії довіреності, повноваження за довіреністю та зробити відповідний висновок.
Так само автоматично може бути перевірена сплата судового збору (шляхом доступу до відомостей казначейського рахунку), надсилання копії позовної заяви відповідачеві (шляхом доступу до систем відстеження поштових компаній) — відповідне API або вже існує, або його розробка не потребує значних витрат.
Переваги автоматизації на стадії відкритті провадженні очевидні:
1. Перевірка проходить в автоматичному режимі, без задіяння людини, знижується навантаження на суддю та його помічників.
2. Ймовірність помилки мінімальна — машина “не забуде” перевірити дані з реєстрів.
3. Повністю виключається такий спосіб зловживання процесуальним правом як віяльна подача позовів з метою обрати “потрібного” суддю.
Якщо ж йти від простого до складного, то можна побачити, що алгоритмізації можна піддати не тільки стадію відкриття провадження в справі.
Правозастосування, у переважній більшості випадків, зводиться до побудови судження в його простішій формі — в формі простого категоричного силогізму.
|
Більша посилка |
> |
Менша посилка |
> |
Висновок |
|
Норма права |
> |
Фактичні обставини |
> |
Рішення |
Алгоритмізація простого категоричного силогізму в сучасних умовах не є надскладною задачею.
При цьому безумовно скоротиться кількість помилок.
Помилки, які допускають судді сьогодні, на нашу думку, зводяться до 3 типів:
1. Невірно встановлені фактичні обставини;
2. Вірно встановлені фактичні обставини, але невірно обрана/застосована норма права;
3. Вірно встановлені фактичні обставини, вірно обрана/застосована норма права, але судом зроблений невірний висновок.
Як мінімум машина не зможе допустити помилки 3 типу — машина ніколи не зробить невірний висновок при вірно встановлених фактичних обставинах та вірно обраній/застосованій нормі права.
Помилки 1 та 2 типу машина може допускати. На відміну від людини, на яку впливають “шуми”, помилки пов'язані зі складністю машинного евристичного аналізу мовної форми та створенням відповідних евристичних алгоритмів.
Зменшення кількості цих помилок може відбуватися як мінімум за двома напрямами.
По-перше, це вдосконалення евристичних алгоритмів. Евристичний алгоритм - це алгоритм вирішення задачі, правильність якого для всіх можливих випадків не доведена, але про який відомо, що він дає досить хороше рішення в більшості випадків. Визнаємо, що евристичний алгоритм не дає 100% вірних рішень. Проте евристичний алгоритм дає невірний результат тільки в окремих, досить рідкісних і добре виокремлюваних випадках. При описі цих рідкісних випадків та відповідному вдосконаленні алгоритмів їх якість буде постійно підвищується.
По-друге. Скорочення, або навіть виключення, помилок 2 типу може бути досягнуто шляхом віднесення вирішення “питання права” до принципів змагальності та диспозитивності судового процесу.
На сьогодні, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (абзац 7 підпункту 3.12 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18).
Це призводить до того, що в судовому процесі позивач обґрунтовує свої вимоги одними нормами та надає докази відповідно до предмету доказування, визначеного цими нормами, відповідач будує свою правову позицію виходячи саме з норм обраних позивачем, а суд в судовому рішенні застосовує інші норми права. Тобто суд обирає та застосовує норми права, на які не посилався ані позивач, ані відповідач.
З точки зору змагальності, в розумінні “дії суду залежать від вимог позивача та заперечень відповідача”, та диспозитивності, через положення “хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це”, дії суду — нонсенс.
В цій частині судовий розгляд має змінитися.
Відповідно до ст. 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення (ст. 132-1 Конституції України).
Особа сама обирає собі адвоката і має нести ризики свого вибору. Адвокат здійснює вибір норм права та має нести ризики невірного обрання норми права. Тобто вирішення “питання права” має бути віднесено до диспозитивності сторін.
Суд, за таких умов, має розглядати справу в межах заявлених вимог, обраної норми права та на підставі наданих йому доказів.
Це дозволить суттєво спростити алгоритмізацію, адже визначеності набудуть не тільки фактичні обставини (менша посилка), а й норма права (більша посилка).
В завершення варто підкреслити, що остаточне рішення повинен приймати саме суддя, оскільки повне вирішення спору машиною може налякати суспільство. Проте при правильному введенні даних в автоматизовану “формулу”, суддя може відхилити результати алгоритму, але лише у виняткових випадках, наприклад, при випадкових змінах розглянутої правової ситуації. Лише в подібних випадках алгоритм не приймається суддею до уваги при винесенні свого остаточного рішення. У всіх інших випадках алгоритм буде аналізувати спірну ситуацію і «видавати» рішення.
Заміна більшої частини процесуальних дій судді алгоритмом може допомогти у вирішенні проблеми точності і прогнозованості судових рішень по певній категорії спорів і мінімізувати суб'єктивність висновків судді. І що не менш важливо, знизиться, якщо не відпаде, необхідність змінювати «старих» суддів на «нових», більш професійних і незалежних.
[1] Для простоти демонстрації не беремо випадки звернення до господарського суду не суб'єктів господарювання (у справах про банкрутство, корпоративних спорах), при цьому вважаємо, що і ці випадки можуть бути алгоритмізовані та комп’ютеризовані.
