Таким чином, місце проживання з одним із батьків виникає, коли є:
– пряма вказівка щодо місця проживання дитини, передбачена договором;
– рішення органу опіки та піклування про те, с ким повинна проживати дитина;
– судове рішення.
Відповідно до ст.ст 162, 163 Сімейного кодексу України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
Все частіше батьки вилітають подорожувати з дітьми на відпочинок за кордон, або їдуть побачитися з родичами в інші міста. Але якщо між колишнім подружжям існує конфлікт, то викрадення та вивезення дитини за кордон або за межі рідного міста одним із них може використовуватися як маніпуляція або спосіб психологічного тиску на другого з батьків.
У 2006 році Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, що передбачає механізм повернення дітей, викрадених або незаконно вивезених за межі їхнього місця проживання без наданого на це дозволу.
У разі порушення такої Конвенції, необхідно подати заяву про повернення дитини у місце постійного проживання. Така заява подається у Міністерство юстиції України. В ній вказується вся інформація, яка має значення для справи, а саме:
– докази про наявність права на опіку;
– рішення суду або умова, вказана в договорі;
– відомості про дитину;
– підстави її повернення;
– інформація про можливе місцезнаходження особи, у якої перебуває дитина.
Міністерство звертається до іноземних уповноважених органів, Інтерполу, прикордонних служб тощо. Дуже часто при сприянні іноземних органів звернення до Мін’юсту дає позитивний результат і дитину вдається повернути без звернення до суду. Однак, Міністерство має право відмовити у прийнятті заяви, якщо дитині виповнилось 16 років. Але таке звернення не виключає судовий процес. Цей орган може подати позов у ваших інтересах. Так відбувається, коли без участі суду врегулювати питання не вдалось.
Заяву краще подати в термін до одного року після виїзду дитини з місця постійного проживання, інакше потім у разі подачі позовної заяви, під час судового розгляду, за наявності доказів суд може вирішити, що дитина вже адаптувався за новим місцем перебування та відмовити у черговому переміщенні дитини.
Є інші умови при яких суд може відхилити заяву в поверненні, при наявності на це підстав. Наприклад якщо дитина вже досяг того віку в якому його думку може враховуватися, то така думка може бути доказом у суді.
В ході розгляду справи будуть встановлюватися обставини виїзду дитини:
– чи відбувся виїзд без згоди другого з батьків (або особи / установи, що має право опіки);
– чи реалізовувались заявником батьківські права і обов’язки перед виїздом дитини;
– є ризик нанесення фізичної або моральної шкоди дитині в результаті повернення;
– враховується інформація про соціальний статус дитини.
ВИСНОВОК
Отже, роблячи висновок, варто наголосити, що не треба гаяти часу, адже у другого з батьків буде велика можливість узаконити власні дії і подальше здійснення процедур не призведуть до позитивних результатів. Слід відразу звертатися до компетентних органів державної влади за допомогою, у разі виявлення ознак викрадення дитини одним із батьків.
Наразі маємо актуальну проблему в сімейному праві, яка полягає у відсутності норм щодо притягнення до відповідальності за незаконне вивезення дитини за межі її місця проживання. Таким чином, сподіваючись на ухвалення нормативно-правових актів, що посилюють відповідальність, ми повинні саме зараз мати змогу самостійно зупинити батьківське свавілля та використання дитини в якості інструмента впливу на стосунки між колишнім подружжям.
