Відповідно до ч. 2 ст. 125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:
1) за заявою матері та батька дитини;
2) за рішенням суду.
У разі народження дитини жінкою, яка не перебуває у шлюбі з чоловіком, котрий є батьком дитини, а останній виявив бажання визнати своє батьківство відносно даної дитини — вони обоє мають право подати до органів державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про визнання батьківства.
Спільна заява батьків може бути подана одночасно при здійсненні реєстрації народження дитини або після реєстрації народження, яка була проведена відповідно до вимог ст. 135 Сімейного кодексу України
Визнання батьківства за рішенням суду відбувається у випадку, коли при реєстрації народження дитини батько відмовився надавати свою заяву про визнання сина або доньки.
Позовна заява про визнання батьківства подається до суду за місцем проживання відповідача. До позовної заяви додаються докази, які підтверджують факт походження дитини від певної особи.
В даній категорії справ доказами можуть бути:
– докази, що свідчать про спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства (довідка про склад сім’ї, витяги з погосподарських та домових книг, особисті листи, сімейні фотокартки, рішення судів в інших справах тощо);
– покази свідків, яким відомо про відносини сторін та про їх батьківство щодо дитини;
– висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Для категоричного висновку по визнанню батьківства в судовому порядку може бути додано висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Таким чином, встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин.Тобто при вирішенні спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності.Враховуючи наведене, правильним та обґрунтованим є висновок про доведення факту батьківства відповідача на підставі показань свідків, фотографій, а також висновку експерта про беззаперечне біологічне батьківство відповідача.
Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
Призначення експертизи відбувається на підставі ухвали суду, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи. За загальним правилом витрати за проведення такої експертизи несе особа, від якої надійшло відповідне клопотання. Проте, у разі подання такого клопотання позивачем та задоволення відповідного позову, позивач має право прохати суд покласти витрати за її проведення на відповідача і таке прохання підлягає задоволенню.
На практиці часто трапляється, що ймовірний батько свідомо ігнорує виклики до експерта, оскільки вважає, що немає експертизи –немає доказів. Проте це зовсім не так.
Відповідно до ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Тому, зважаючи на судову практику, якщо ймовірний батько умисно не надає зразки для проведення експертизи ДНК – суд встановлює, що особа це робить з метою уникнення від встановлення батьківства, та попри відсутність експертизи – визнає особу батьком дитини, і стягує аліменти, якщо заявлена така вимога.
Підводячи підсумок можна сказати, що на сьогодні існує два способи встановлення батьківства:
1) добровільний за заявою матері та батька дитини;
2) примусовий — за рішенням суду.
І якщо перший спосіб є порівняно простим, то другий – потребує більших затрат часу, оскільки потребує звернення до суду, подальшої участі у судовому процесі та проведення експертизи, яка і поставить всі крапки над «і».
