У житті часто трапляються випадки, в яких особи вчиняють один правочин для приховання іншого. Наприклад, договір купівлі-продажу нерухомого майна оформляється як договір дарування тощо. Таке явище має назву удаваний правочин та часто зустрічається в господарських та цивільно-правових відносинах.
Законодавець визначає правочин удаваний, як такий, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони вчинили насправді.
Внаслідок укладення удаваних правочинів можуть порушуватись права третіх осіб, які не є стороною таких правочинів. У зв’язку з цим, з метою відновлення порушених прав виникає потреба у зверненні до суду з позовною заявою про визнання правочину удаваним.
Тож виникає питання: як довести удаваність правочину при зверненні з позовною заявою до суду?
Довести в суді удаваний характер вчиненого правочину складно, оскільки зазвичай такі правочини укладаються між особами, що перебувають у довірливих відносинах одна з одною.
У цій статті визначимо, які саме обставини підлягають доведенню позивачем в суді під час розгляду справи про визнання правочину удаваним, та що з цього приводу говорить нам судова практика.
За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: 1. факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; 2. спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; 3. настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Звертаючись з позовною заявою до суду слід долучити до неї письмові докази (документи), які можуть засвідчити факт перебування сторін оспорюваного договору в зовсім інших правовідносинах, аніж ті, які оформлено відповідним правочином. Доказами, що підтвердять обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, в залежності від предмету доказування, можуть бути показання свідків, зокрема, про виклик та допит яких має бути заявлено одночасно із зверненням до суду або під час судового засідання, електронне листування, висновками експертів, тощо.
Доволі часто суди відмовляють у задоволенні позовних вимог про визнання правочину удаваним.
Під час розгляду справи № 204/1764/17 Касаційний цивільний суд у складі ВС погодився з висновком апеляційного та районного судів, що позивачка не надала належних та допустимих доказів спрямованості волі сторін спірного договору дарування на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені цим договором, та настання між сторонами такого договору інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені договором дарування.
Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій Касаційний господарський суд у складі ВС по справі № 910/11511/18 зауважив, що сама по собі вимога про визнання правочину удаваним спрямована на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору, зокрема у випадку звернення з позовною вимогою про визнання правочину недійсним, а такий спір у цій справі відсутній. Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не є ефективним, оскільки матиме наслідком лише те, що відносини сторін за таким правочином регулюватимуться правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, ці правила також застосовуватимуться при вирішенні спору за таким правочином чи стосовно нього.
Як слідує з судової практики, основною причиною відмови судами у задоволені позовних вимог про визнання правочину удаваним є недоведення позивачем того, що воля сторін в правочині була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином та, що між сторонами настали інші права та обов`язки, ніж ті, що передбачені укладеним правочином.
Також суди відмовляють й в тому випадку, коли при зверненні до суду позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав. Зокрема, доволі часто позивач звертаючись до суду просить визнати правочин недійсним з підстав його удаваності, що суперечить законодавству, оскільки суд встановивши удаваність правочину, визначає який насправді правочин вчинили сторони та застосовує відповідні норми законодавства які регулюють спірні правовідносини.
Отже, при зверненні до суду з відповідним позовом, слід звернути увагу, як на спосіб захисту порушених прав, так і на докази, якими підтверджуються обставини укладення удаваного правочину.
