Підставою для такого позову стало те, що його ініціатор, яка на момент укладення кредитного договору перебувала в зареєстрованому шлюбі з позичальником, де він, приймаючи іпотеку, оформив відповідний займ без згоди своєї дружини, яка є співвласницею житлового майна.
Перебуваючи в законному шлюбі, подружня пара придбала право власності на квартиру. Чоловіком був укладений з Правекс-Банком іпотечний договір. За умовами цього документа, позичальник на забезпечення кредитних зобов'язань передав квартиру, але зробив він це без відома і згоди дружини.
Дана справа неодноразово була розглянута судами. Останній раз його розглядав суд в 2019 році. Київським апеляційному судом було прийнято рішення залишити в силі попереднє рішення суду і відмовити в задоволенні вимог позивачки. Мотивація рішень судів попередніх інстанцій була наступною. Позичальник, укладаючи іпотечний договір, даних про те, що він знаходиться в законному шлюбі, кредитору, який мав на меті забезпечити виконання іпотечних обов'язків, не надав. Оскільки відповідна інформація банку не була надана, кредитна організація не мала можливості вимагати письмову згоду дружини свого клієнта.
Тобто на дату укладення іпотечної угоди банк не був поставлений до відома про те, що квартира купувалася за іпотечні кошти, надані Банком, особою, яка перебуває в зареєстрованому шлюбі.
Іншим аргументом для вердикту суду не на користь позивачки стало те, що на дату укладення іпотечного договору ніяких юридичних рішень про те, що взяте в кредит житло є спільною власністю подружжя, не було.
Дані аспекти стали підставою для виводу судів про те, що в момент укладення іпотечного договору Правекс-Банк, дотримуючись всіх необхідних юридичних вимог, які передбачені чинним законодавством, демонстрував сумлінність, отже, претензії позивачки є необґрунтованими, тому в задоволенні її позову слід відмовити.
Приводом для скарги став необґрунтований висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову. Адже позивачка, яка є співвласницею квартири, тоді, коли її чоловік передавав відповідну нерухомість в іпотеку, згоди на цю операцію не надавала. Дізналася про такий вчинок позичальника вона значно пізніше. Після розірвання шлюбу колишня дружина мала намір реалізувати спірне майно, однак співробітник нотаріальної служби повідомив їй про перебування квартири під іпотечним обтяженням.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, яке було підтримано апеляційним судом, судді виходили з того, що, надаючи іпотеку, банк законодавства не порушив, бо не мав відомостей про те, що житлова нерухомість є спільною власністю.
Незгода касаційного суду з відповідним рішенням також не безпідставна. На його користь можна навести кілька аргументів.
1. Згода дружини на укладання кредитної угоди має бути, причому воно повинно бути оформлено письмово як окремий нотаріальний документ.
2. Оскільки позивачкою при оформленні спірною угоди згоду на передачу в іпотеку квартири, яка є спільною власністю подружжя, не було представлено (саме таку вимогу висуває ч. 3, ст. Сімейного кодексу України), спірний договір можна визнати недійсним, спираючись на матеріали діючого цивільного кодексу (статті 203, 205, 215).
3. Рішення судів попередніх інстанцій, які керувалися наданням відповідачем відомостей про те, що квартира є об'єктом спільної власності, але при цьому не врахували вищевказані пункти 1 і 2, можна вважати помилковим.
Верховним судом було вирішено касаційну скаргу задовольнити, а попередні судові рішення скасувати. Згідно з висновком ВС, під час прийняття попередніх рішень були виявлені порушення процесуально-правових і матеріально-правових норм.
Власник житлового майна в будь-якому випадку має право протидіяти процедурі стягнення на предмет іпотечного кредиту. Компетентний адвокат завжди знайде і підкаже способи для реалізації відповідного права. За допомогою відповідних методів позичальник або особа, яка є його майновим поручителем, отримає можливість, хоча б, затягнути процес звернення стягнення на предмет погашення іпотечного кредиту на тривалий невизначений термін (він може тривати роками), але найкращим результатом професійної юридичної допомоги стане визнання іпотечного договору недійсною або таким, що втратив чинність.
