Я за найвищі міжнародні стандарти у судочинстві, за врахування рекомендацій міжнародних експертів (наприклад, Венеціанської комісії) щодо шляхів поліпшення якості правосуддя та навіть, в окремих випадках, за жорстку політичну реакцію міжнародних партнерів при бездіяльності нашої влади. Водночас я проти підміни понять, коли «міжнародні експерти» (а фактично іноземні громадяни не завжди навіть з юридичною освітою) перебирають функції конституційних органів, стаючи державною владою, коли замість рекомендацій щодо принципів вирішення кадрових питань нам нав’язують конкретні персоналії, які «втілюватимуть» такі принципи. Навіть у висновку Венеціанської комісії йдеться про те, що діяльність органу доцільна на перехідному етапі, його ж функціонування на постійній основі викликатиме питання щодо збереження суверенітету.
При цьому механізм визначення «експертів» є досить непрозорим та заплутаним. Положення закону в цій частині — недостатньо конкретні, делегуючи надважливу кадрову функцію громадському сектору з нечітко визначеними межами, суб’єктним складом та процедурами. Звідси виникає безліч організаційно-правових питань, починаючи з переліку уповноважених міжнародних організацій, регламенту висунення ними конкретних кандидатів, вирішення питань конкуренції між ними, повторного внесення іншої кандидатури замість відхиленої та інших. Кожне з таких питань може утруднити реалізацію закону вже на відбірковому етапі.
Що стосується ідеї залучення суддів іноземців до здійснення правосуддя в Україні — це досить спірний досвід. Звісно, з примітивнопопулістичної точки зору це звучить легко і привабливо: «взяли на роботу суддів іноземців — отримали іноземні стандарти правосуддя». Але сувора юридична реальність інша. Якщо звернути увагу на міжнародний досвід, то найчастіше іноземних суддів ми можемо побачити в маленьких острівних країнах, де може банально не вистачати власного освіченого населення. Також іноземні судді можуть призначатися задля підвищення кваліфікації та престижу національних судів (наприклад, включення іноземних суддів до Апеляційного суду Гонконгу).
Проте у більшості випадків така практика не давала очікуваного позитивного результату. Іноземні судді, здобувши освіту та досвід у межах абсолютно чужої правової системи, часто не розуміють особливостей національного права, традицій, менталітету та інших питань, важливих у вирішенні спору. За такою логікою необхідно залучати не лише суддівіноземців, а й політиків, законодавців, правоохоронців, чиновницький апарат. Але все це вже за межами нашого національного суверенітету, про що, до речі, і зазначалося в рішенні Венеціанської комісії, коли мова йшла про діяльність конкурсної комісії за участю міжнародних експертів на постійній основі.
