14 липня 2020 р. Конституційний Суд України ухвалив рішення щодо конституційності положень ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку».
Скаржник звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням щодо перевірки на відповідність положенням частин 1, 2, 4, 5 ст. 41 Конституції України положень ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», які застосовані в остаточному судовому рішенні у його справі.
У ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, - навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Зазначена правова норма надає можливість іпотекодержателю здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості в ситуації, коли іпотекодавцем тим чи іншим способом, попри пряму заборону, вдалося відчужити предмет іпотеки третім особам.
Вирішуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України дійшов до наступних висновків.
Суд зазначив, що право власності, в тому числі і приватної, не є абсолютним. Його здійснення має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41 Основного Закону України, в яких зазначається, що власність зобов’язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, правам, свободам та гідності громадян.
Водночас іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов’язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов’язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов’язання. У разі порушення боржником свого зобов’язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов’язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов’язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Серед іншого, Суд вказав, що набувач предмета іпотеки не позбавлений можливості отримувати інформацію про обтяження майна іпотекою самостійно або за допомогою третіх осіб та здатний виявити розумну обачність, щоб убезпечити себе від негативних наслідків, пов’язаних із набуттям статусу іпотекодавця, у тому числі і тих, що можуть настати у разі невиконання основного зобов’язання. Хоча обтяження майна іпотекою і впливає на можливість реалізації набувачем іпотечного майна свого конституційного права власності через обмежену правомочність розпоряджатися предметом іпотеки, втручання у таке право є мінімальним та спрямоване на врахування інтересів усіх суб’єктів вказаних правовідносин.
Вищезазначені висновки Конституційного Суду України стали підставами для визнання ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» такою, що не суперечить Конституції України.
Таким чином, ухвалюючи дане рішення, Конституційний Суд України захистив права десятків банків та власників активів від недобросовісних дій з боку боржників, спрямованих на ухилення від виконання взятих на себе зобов’язань та порушенння прав іпотекодержателів.
За результатами дослідження Реєстру судових рішень можна зрозуміти, що останнім часом все частішими стали випадки протиправного позбавлення прав іпотекодержателів шляхом вилучення з Реєстру прав власності записів про обтяження майна іпотекою та подальше відчуження таких об’єктів третім особам.
Водночас, поки іпотекодержатель вимушений захищати своє порушене право в суді, об’єкт іпотеки неодноразово відчужується на третіх осіб, і лише ст. 23 Закону України «Про іпотеку» дозволяє іпотекодержателю ефективно реалізувати захист свого порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від зміни власника останнього.
Ухвалюючи рішення про відповідність Конституції України механізму звернення стягнення на предмет іпотеки, встановленого ст. 23 Закону України «Про іпотеку», Конституційний Суд України дав надію власникам проблемних активів на реалізацію ефективного захисту та відновлення своїх порушених прав іпотекодержателів.
